Александр Бєляєв - Зірка КЕЦ

Нарешті, настав і день свята. Для того, щоб численні колоністи могли розташуватися зручніше, вагу на Зірці майже зовсім знищили. Це дало можливість усім присутнім розміститися рівномірно по всьому простору. Люди обліпили стіни, заповнили зал, як мухи-дрозофіли скляну коробку.

В кінці коридору було споруджено «естраду». За нею стояв художньо виконаний освітлений транспарант. На ньому було зображено нашу Землю, над нею — Зірку Кец, ще вище — Місяць.

У транспаранті був великий овальний отвір. За ним виднілася платинова статуя Костянтина Едуардовича Ціолковського. Він сидів у своїй улюбленій робочій позі, — поклавши дощечку з папером на коліна. В правій руці його був олівець. Великий винахідник, який указав людям шлях до зірок, ніби припинив свою роботу, прислухаючись до того, що будуть говорити оратори. Художник-скульптор передав з надзвичайною виразністю напруження обличчя приглухуватого старця і радісну усмішку людини, яка «не прожила марно» своє довге, плодотворне життя. Ця сріблясто-матова статуя, ефектно освітлена, справляла незабутнє враження.

Стіл президії заміняло золоте кільце, зроблене із добутого в небі золота. Воно висіло в повітрі, як осяяне кільце «молодика» Землі. Навколо цього кільця, придержуючись за нього руками, розмістилися члени президії. В центрі з’явився директор Пархоменко. В залі залунали вигуки, загриміли оплески.

Я відчув, що хтось іззаду торкнувся до Мене. Обернувся — Тоня.

— Ти!.. — тільки й міг вигукнути я, вперше так називаючи її. — Я думав, що ти вже не прилетиш.

Хоч на Кеці це й не заведено, ми міцно потиснули одне одному руки.

— Робота затримала, — сказала вона. — Я зробила ще одне відкриття. Дуже корисне тут, але, на жаль, на Землі його навряд чи можна застосувати… Адже був випадок, коли маленький астероїд мало не спричинився до катастрофи, пронизавши наше житло. Це переконало мене в тому, що такі випадки з погляду теорії ймовірності, хоч і дуже рідкісні, але все ж трапляються. І от я винайшла…

— Значить, не відкриття, а винахід?

— Так, винахід. Я винайшла апарат, який реагує на наближення навіть найменших астероїдів, і автоматично, заздалегідь відсуває Зірку з їхнього шляху.

— На зразок радіоапаратів, які попереджають кораблі про айсберги, що з’являються на їх шляху?

— Так, з тією лише різницею, що мій апарат не тільки попереджає, а й відсуває наш «корабель» вбік. Тепер можливість падіння на Кец астероїдів зовсім виключена. Небесні житла і ракети абсолютно убезпечені від небесних бомб… Я потім розповім тобі докладніше… Пархоменко вже починає свою доповідь.

Все затихло. Директор поздоровив з «успішним закінченням зірчаного року». Вибух оплесків. Спів і знову тиша.

Пархоменко підбивав підсумки. Він говорив про те, що Зірка Кец, — друге після Місяця дітище Землі, — «починає повертати борг своїй матері, — чого не можна сказати про перше дітище». Сміх. Вигуки: «Місяць освітлює Землю вночі, і на тому спасибі».

— Наші досягнення величезні, — говорив далі Пархоменко. — Надземна станція цілком виправдала надії.

Він казав про те, якими знаннями збагатила людство Зірка Кец в галузі астрономії, аерології, геології, фізики, біології. Скільки зроблено великих наукових відкрить, скільки розв’язано нерозв’язних на Землі завдань. Тюрін, виявляється, зробив справді надзвичайно багато першокласних відкрить. Його «будова Космосу» ввійде в історію науки, як класична праця, що створює епоху. Його ім’я стає в ряд таких титанів науки, як Ньютон і Галілей.

— А про мою філософію ні слова! — почув я сердитий голос Тюріна.

Як видно, людині важко визначити самій, в чому її головна цінність…

Високу оцінку дістала і робота аеролога Кістенка, геолога Соколовського, «видатного винахідника і експериментатора товаришки Герасимової», згадано було і мої скромні праці, як мені здається, надміру оцінені.

— …Справжнім героєм-завойовником небесних просторів виявив себе товариш Євгеньєв… — сказав Пархоменко і почав аплодувати комусь позад себе.

Євгеньєв! Чорнобородий! Я витягав шию, щоб переконатися в його присутності, але герой ховався. Він не вийшов навіть на оплески.

— Він, товариші, занадто скромний, — сказав Пархоменко. — Але ми примусимо його зробити доповідь про свої надзвичайні пригоди на поясі астероїдів. Начальник експедиції мусить перед нами звітувати.

І він, нарешті, з’явився в кільці. Я одразу пізнав його.

— А ти б пізнала? — спитав я Тоню. Я вже перейшов на «ти» остаточно.