Александр Бєляєв - Зірка КЕЦ

Незабаром я побачив жахливу картину. Крамер міцно стиснув Зоріну за шию. Він душив її. Віра намагалась руками відірвати від своєї шиї руки Крамера, але марно. Джипсі вчепився зубами в шию Крамера. Крамер силкувався визволитись від собаки, різко хитаючи головою. Джипсі несамовито вимахував лапами. І всі троє кружляли посеред лабораторії, як клубок, то підлітаючи до стіни, то відштовхуючись від неї і вилітаючи на середину.

Я підлетів до них, вхопився за перегородку, відштовхнувся від неї, врізався в групу переплетених тіл, дістався до шиї Крамера і щосили стиснув її. Більше мені нічого не залишалось.

— Джипсі! Швидше клич допомогу! Дзвінок! Телеграф!.. — загукав я.

Крамер хрипів, але не пускав горла Зоріної. Його руки ніби закам’яніли. Обличчя було перекривлене, очі божевільні.

Джипсі помчав до дзвінкового нумератора і натиснув кнопку «тривоги». Потім він знову прилетів до мене на допомогу і вчепився в ніс Крамера. Крамер закричав і, нарешті, відпустив руку. Джипсі одразу ж розтиснув щелепи. Я думав, що побачу Крамера без носа, але таке вже було самовладання цього незвичайного собаки: він не відкусив носа, а тільки міцно стиснув його, так що не виступила навіть кров.

Та нам ще рано було святкувати перемогу. Щоправда, мені вдалося відштовхнути Віру від Крамера, але він щосили вдарив Джипсі прямо по його кирпатому «обличчю» і накинувся на мене, намагаючись вхопити за шию. Почалася жахлива боротьба в невагомому просторі. Я одчайдушно вимахував крилами, щоб повернути своє тіло ногами в напрямі до Крамера. Мій противник, звичніший до рухів у невагомому просторі, хутко змінював положення і раптом опинився біля моєї голови. Він уже простягнув був руки до шиї, але в цей час мій вірний Джипсі раптом відкинув його вбік. Крамер накинувся на мене знову. Джипсі втиснувся між нами, загрожуючи знову вчепитися в обличчя Крамера. З якоїсь дивної і, здавалося б, недоречної асоціації, мені нараз пригадалась моя недавня розмова з інженером про те, що в невагомому просторі легко розв’язалася надзвичайно складна математична задача про три тіла, які перебувають у взаємному обертанні. Такими тілами були ми. Але як розв’яжеться задача?..

Крамер бив мене кулаками і ногами. На моє щастя, кулаки ворога не мали і найменшої ваги. Я відчував удар лише відповідно до сили його м’язів і сили інерції його тіла, коли воно налітало на мене, відштовхнувшись від стіни.

Нарешті, Крамеру пощастило вхопити мене ззаду за поперек. І він, обережно перехвачуючи руки, почав підбиратися до шиї. Проте, Джипсі одразу ж повиснув на кисті його правої руки. Крамеру довелося визволити ліву, щоб відкинути собаку, в цей час у боротьбу втрутилася Віра. Хоч як я кричав їй, щоб вона не підходила, Віра вхопила Крамера за ноги.

— Годі, Крамер! Вам не справитися одному проти трьох! — умовляв я його.

Але він був немов скажений.

В лабораторії залунали голоси людей. До нас прилетіли на допомогу.

П’ятеро юнаків врізалися в купу і миттю розтягли нас в різні боки. А що після цього лише Крамер продовжував битися, пручатися й несамовито кричати, то всі п’ятеро накинулись на нього. Четверо тримали, а один злітав по вірьовку, що лежала в нашому складі, і Крамера зв’язали.

— Скиньте мене в безповітряний простір! — прохрипів він.

— Яка ганьба! — сказав один з прибулих молодих людей. — Ніколи ще нічого подібного не було на Кеці.

— Наш директор, товариш Пархоменко, має і суддівські повноваження. Я думаю, цей перший хуліганський вчинок буде й останнім, — сказав другий.

— Не судіть його завчасу, — примирливо сказав я. — Я думаю, що товариша Крамера треба не судити, а лікувати. Я глибоко певен, що він хворий.

— Таких хворих треба садовити в камеру з температурою градусів у двісті холоду, — сказав третій.

Всі вони були щиро обурені, і тільки цим я можу пояснити таке суворе ставлення.

Крамер зціпив зуби і замовк. Боячись, що він знову почне битися, його так і одягли у «водолазний» костюм зв’язаним по пуках і ногах, і приставили на Кец, як вантаж. Ми всі, крім Джипсі, полетіли за молодими людьми. В лабораторії залишився тільки черговий службовець.

Коли ми прибули на Кец, я попросив юнаків, щоб Крамера негайно показали Меллер. Так наш лікар Ганна Гнатівна стала першим «суддею». Я розповів їй про всю поведінку Крамера з початку мого приїзду і аж до останнього його вчинку. Я згадав також про те, що і Фалеєв, на мою думку, захворів і тілесно і психічно, і що, можливо, причина їх хвороби однакова.