Александр Бєляєв - Зірка КЕЦ

Це «сонце» — лише перше серед десятків інших, які засвітяться в глибоких широтах півдня і півночі земної кулі.

Ми вкриємо цілою сіткою таких оаз полярні й приполярні країни. Поступово повітря буде нагріватись і між оазами. Ми створимо потужне «сонце» над північним полюсом. І воно розтопить одвічну кригу, прогріє повітря, утворить нові повітряні течії, отеплить усю північну півкулю. Ми розтопимо гренландську кригу і перетворимо крижану Гренландію на квітучий сад з вічним літом. Нарешті, ми доберемося й до південного полюса, до його невичерпних природних багатств. Звільнимо від криги цілий новий континент, який вмістить і прогодує мільйони людей. Ми перетворимо нашу Землю на кращу з планет…»

Голос замовк. Настала темрява. Чути було лише мушине дзижчання апарата. Потім спалахнуло світло, і я побачив нову надзвичайну картину.

В просторах стратосфери, під темним небом аспідного кольору, літають якісь дивні, схожі на їжаків, літальні апарати. Внизу — легкі пір’ясті хмари, під ними — купчасті верствуваті. Крізь заслону хмар видно поверхню Землі — зелені плями лісів, чорні смуги ріллі, звивчасті сріблясті нитки річок, блискітки озер, тонісінькі рівні лінії залізниць… «їжаки» шугають у небі в різних напрямах, лишаючи за собою димові хвости. Час від часу вони стишують свій літ і спиняються на місці. З «черева» їжаків вихоплюються сліпучі блискавки, які падають на Землю майже вертикально.

У мене знову мимоволі промайнула думка про війну. Невже ці їжаки — нове жахливе смертоносне знаряддя, що обертає на попіл армії і міста? Цього не може бути. Але кого ж тоді вражають блискавки?..

…Велика кабіна. Круглі ілюмінатори з товстими кварцовими шибками. Складні, невідомі мені апарати. Вольтметри, амперметри, рубильники. Двоє молодих людей працюють біля апаратів. Третій сидить коло столу за вимірними приладами і керує роботою двох:

— …П’ять тисяч… сім… затримати політ… десять тисяч ампер… п’ятсот тисяч вольтів… Стоп!.. Розряд!..

Молодий чоловік біля апарата повертає важіль. Сухий тріск надзвичайної сили. Блискавка зривається і летить на Землю.

— Вперед, на повний хід!.. — командує старший…

Мені здається, що він повертає обличчя до мене і говорить:

— Ви на атмосферній електростанції, — теж одне з дочірніх підприємств Зірки Кец.

Тільки збудувавши Зірку Кец, — надземну науково-дослідну станцію, — ми змогли вивчити стратосферу з вичерпною повнотою, — зокрема, вивчити атмосферну електрику. Про неї знали давно. Були навіть спроби використати її для промислових цілей, але ці спроби облишили, зважаючи на мізерну кількість атмосферної електрики: припускали, що над одним квадратним кілометром назбирується всього лише 0,04 квт/год. енергії. Так воно і є, якщо брати близькі до поверхні Землі шари атмосфери. Розряди ж блискавки дають 700 квт/год., і навіть більше за одну соту частину секунди. Але блискавка — випадковий, рідкий гість. Інша справа — вищі шари атмосфери. Там картина змінюється.

На Землі ми живемо на дні повітряного океану, як глибоководні риби. І так само, як риби, люди не знали, що діється високо над ними. Вже давно вони ознайомилися з горизонтальними повітряними течіями, які гнали їхні парусні кораблі і обертали крила вітряків. Потім дізналися й про причину цих течій: нерівномірне нагрівання повітря сонячним промінням. Далі довідалися, що від тих же таки причин повітря рухається по вертикалі — знизу вгору і згори вниз, — це коли люди вже почали літати. І, нарешті, зовсім недавно дізналися про те, про що, здавалося б, можна було й догадатись, а саме: що в нашому повітряному океані, під впливом притягання Сонця і особливо Місяця, відбуваються такі ж явища припливів та відпливів, як і в водяних океанах. А через те, що повітря майже в тисячу разів легше за воду, то й припливні явища мають діяти в ньому особливо сильно. Атмосфера, відносно припливів та відпливів, поводить себе приблизно так само, як водяний океан глибиною в вісім кілометрів.

Місяць притягає атмосферні маси, і наш повітряний океан здимається, випинається в напрямі до Місяця. Утворюються величезні періодичні рухи повітряних шарів. Ці припливи і відпливи супроводяться тертям газових частинок. Частинки ці сильно йонізовані. Саме тому високі шари атмосфери є добрим провідником для радіохвиль. І от, в цих сильно йонізованих шарах атмосфери, під час їх руху відносно магнітного поля Землі, виникають, як у провіднику, індукційні струми Фуко.