Александр Бєляєв - Зірка КЕЦ

Одне слово, тут були зібрані найголовніші культурні рослини і середньої смуги, і субтропіків, і навіть тропічні.

Між ланами, городами, садами розкинулась сітка шляхів, що йшли концентричними колами і по радіусах — до центра. В далині видно було великий п’ятиповерховий будинок з балконами і радіощоглою вгорі, яскраво освітлений прямовисним промінням. На балконах, на підвіконнях відкритих вікон — квіти, зелень. По стінах — повзучі рослини.

На ланах, городах, в садах — працювали люди в літніх костюмах, з ширококрисими брилями на голові. Вони сміялись і співали веселих пісень. Ми були такі приголомшені, що навіть не скрикнули. Мабуть, хвилин зо дві простояли мовчки.

Нарешті, мій товариш, отямившись, сказав:

— Це перевищує межі людського подиву. Ф-фу! — і глибоко зітхнув. — Оце так казка з «Тисячі й однієї ночі».

Ми пішли радіальною доріжкою до центра. Робітники на ланах поглядали на нас, лукаво усміхаючись. Вони бачили наше здивовання.

Час від часу я позирав на те місце неба, звідки падало таємниче проміння. В міру того, як ми наближались до центра оази, сліпучий, як сонце, ріжок місяця обертався на повний місяць.

Назустріч нам по доріжці, всипаній жовтим піском, між апельсинових дерев, рясно вкритих стиглими плодами, ішов загорілий чоловік у білій сорочці, білих штанах до колін і сандаліях на босу ногу. Ширококрисий бриль кидав тінь на його мужнє обличчя. Він здалеку привітливо махнув до нас рукою і, підійшовши, сказав:

— Здорові були, товариші! Мене вже сповіщено про ваше прибуття. Однак, ви сміливі люди, якщо зуміли пробратися крізь смугу наших циклонів.

— Авжеж, у вас добра сторожа, — сміючись, відповів мій товариш.

— Вартувати нам ні для чого, — заперечив чоловік у білому костюмі. — Вихори на границях нашої оази — це, сказати б, побічне явище. Та коли б ми захотіли, ми справді могли б створити таку вихрову загорожу, через яку не пробралася б жодна жива істота. І мишу, і слона з однаковою легкістю підняло б на тисячу метрів і закинуло в мертву снігову пустиню. Ну, давайте знайомитись. Крукс, Вільямс Крукс. Директор дослідної оази. Ви все-таки були в великій небезпеці. А проте, із східного боку є критий хід, яким ви могли б пройти сюди крізь «зону бур» цілком зручно й безпечно. Але ви, очевидно, не знали про існування оази. Про це можна судити з ваших здивованих облич. Оаза — не секрет. Про неї повідомлялось і в газетах, і по радіо. Та я не дивуюсь тому, що ви не чули про неї. Відтоді, як вибухла Світова Революція і трудящі взялися перебудовувати світ, в усіх частинах земної кулі іде стільки робіт, що важко бути в курсі всього. Революція покінчила з світовими війнами. Мільярдні кошти, які йшли на озброєння, на армію, на винищування людей, обернено на будівництво. Ця економія, єдина фінансова система та братерське співробітництво мільйонів людей різних країв і народів, розкріпачення праці — зробили можливим здійснення таких грандіозних заходів, про які в старому світі, поділеному класовими і державними границями, годі було й мріяти. Ви чули про Зірку Кец?

— Безперечно, — відповів я.

— Так от, наше «штучне сонце», — Крукс показав пальцем у небо, — є дочірнє підприємство Зірки Кец. Зірка Кец — перша небесна база. Маючи цю базу, нам уже не важко було створити і наше «сонце». Ви, мабуть, догадуєтесь, що воно собою являє. Це угнуте дзеркало, зроблене з полірованих металевих листів. Дзеркало встановлено на такій висоті, що проміння Сонця, яке знаходиться за земним обрієм, падає на дзеркало і відбивається на Землю.

Проміння падає вертикально. Подивіться на тіні. Вони прямовисні, як на екваторі опівдні. Палиця, прямо застромлена в землю, не дає ніякої тіні. Температура в центрі оази — тридцять градусів тепла, вдень і вночі, протягом цілого року. По краях оази температура трохи нижча, — там припливає холодне повітря, яке одразу ж захоплюється вгору висхідними течіями. Відповідно до цих температурних зон ми і розміщаємо наші рослини. В центрі, як бачите, у нас ростуть навіть такі теплолюбні рослини, як какао.

— А що, як це ваше штучне сонце погасне? — спитав я.

— Якби воно погасло, рослини нашої оази загинули б за кілька хвилин. Але погаснути воно не може, поки світить справжнє Сонце. Повертаючи дзеркальні листи під певним кутом, можна регулювати температури. Тут вона у нас постійна. І ми збираємо кілька врожаїв на рік.

О, якби свого часу капіталісти мали в своїх руках таке «штучне сонце», — продовжував він, — Скільки шкоди вони заподіяли б! Можна було б висаджувати в повітря військові склади, обертати на попіл армії, спалювати міста, сади, ниви, утворювати штучні циклони страшної руїнницької сили. На щастя, конаючий капіталізм вже неспроможний був здійснити цього. Для нас же «штучне сонце» — знаряддя не руйнування, а творення. Ми користуємось приборканою силою природи тільки для того, щоб чимраз більше приборкувати ту ж таки природу.