Дуглас Адамс - Життя, Всесвіт і все суще

— Ну і? — спробував підігнати його Артур. Він уловив у голосі Слартібартфаста, нотку нагальності, та не розумів, до чого вона.

— Що «ну і»? — поцікавився старий.

— Ви почали говорити…

Слартібартфаст глипнув на нього зизом.

— Числа, — сказав він, — вони жахливі. — Після чого поновив свій пошук.

Артур мудро кивнув самому собі. Та згодом усвідомив, що це йому нічого не дало, і вирішив, що йому слід, одначе, спитати: «В якому відношенні?»

— У космічних подорожах, — повторив Слартібартфаст, — усі числа — жахливі.

Артур кивнув знову і благально оглянувся на Форда, та Форд репетирував роль пришибленого, і не безуспішно.

— Я лише хотів, — зітхнувши, сказав Слартібартфаст, — хотів позбавити вас клопоту формулювати запитання про те, чому всі обчислення на моєму кораблі проводяться в блокнотах кельнерів.

Артур насупився.

— А чому, — почав він, — всі обчислення на вашому кораблі проводяться в…

Тут він прикусив язик.

— Тому, що в космічних подорожах усі числа — жахливі,— пояснив Слартібартфаст.

Відчуваючи, що його слова падають на кам'янистий ґрунт, він став розжовувати сказане:

— Послухайте, — сказав він, — числа в блокноті кельнера танцюють. Pyчуся, що ви стикалися з таким явищем не раз.

— Ну…

— У блокноті кельнера, — продовжував Слартібартфаст, — реальність та нереальність вступають у протиборство на такому фундаментальному рівні, що кожна стає своєю протилежністю і навпаки, дякуючи чому стає можливим практично все, при дотриманні певних засад.

— А яких саме засад?

— Сформулювати їх неможливо, — сказав Слартібартфаст. — То власне одна з тих засад. Дивно, але факт. Мені це видається принаймні дивним, — додав він, — а те, що це факт, я знаю з власного досвіду.

В цей момент він уздрів у стіні той отвір, який шукав, і вткнув у нього вилку приладу.

— Нема чого лякатися, — сказав він і зненацька метнув переляканий погляд у бік приладу і відсахнувся, — це…

Кінця фрази Форд з Артуром не почули, бо саме в цю мить корабель, в якому вони летіли, вмить перестав існувати. З розколотої ночі прямо на них, випльовуючи вогонь лазерних променів, летів космокрейсер розміром з невелике промислове місто центральної Англії.

Жахливі імпульси сліпучого світла пропекли темінь і злизали добрячий шмат планети, що перебувала прямо у них за спинами.

Форд з Артуром захололи, похлинувшись власним криком відчаю.

Інший світ, інший день, інший світанок

Нечутно з'явилася вузенька сріблена смужка вранішньої зорі.

Хмара в декілька мільярдів трильйонів тонн надгарячих вибухаючих водневих ядер повільно підіймалася над виднокругом і при цьому прикинулася маленькою, холодною і трохи вологою.

У кожному світанку є мить, коли міріадами промінчиків світло лягає на землю, коли можливе чудо. У самого Творця перехоплює подих.

Як і завжди, на планеті Скорншелус Зета ця мить промайнула без будь-яких подій.

Туман міцно вчепився за болотні травинки. Дерева обабіч боліт стояли, закутавшись у сіру пелену, а високі очерети злилися в суцільну стіну. Туман висів непорушно, ніби перехоплений подих.

Ані шелесь.

Стояла тиша.

Сонце немічно змагалося з імлою, намагаючись послати трохи тепла сюди, трохи пролити світла он туди, та було ясно, що сьогодні на нього чекала довжелезна нудна та стомлива прогулянка від виднокраю до виднокраю.

Ані шелесь.

І знову тиша.

Ані шелесь.

Тиша.

Ані шелесь.

На Скорншелус Зеті дуже часто трапляється, що отак, у безрусі, минають цілі дні, і ой як схоже на те, що цей буде одним з них.

Через чотирнадцять годин сонце безнадійно пірнуло під протилежний виднокруг з прикрим почуттям цілковито змарнованих зусиль.

А через декілька годин юно з'явилося знову, розпрямило свої плечі і з свіжими силами поповзло на небо.

Одначе цього разу внизу щось там діялося. Якийсь матрац тільки-но зустрів якогось робота.

— Здоров був, роботе, — сказав матрац.

— Пхе, — сказав робот і продовжив робити те, що він робив доти: дуже повільно тюпав по дуже маленькому колу.

— Вдоволений? — спитав матрац.

Робот зупинився і глипнув на матрац. І дивився він на нього зневажливо. Ясно як день — матрац був дуже нетямущий. Бо у відповідь він лише вилупився широкорозплющеними очима.

Порахувавши до десяти значних десяткових розрядів, які були точною довжиною паузи, що найповніше виражала загальне презирство до всякого роду матрацяних речей, робот продовжив нарізувати дрібненькі кола.