Дуглас Адамс - Життя, Всесвіт і все суще

— Теє прокляття, — не вгавав Слартібартфаст, — прокотиться по Галактиці вогнем і пройдеться мечем і вірогідно приведе до передчасної загибелі весь Всесвіт. Я не жартую, — додав він.

— Зваблива перспектива, — кинув Форд: — сподіваюсь, що коли до цього дійде, я нап'юся до чортиків і мені буде байдуже. Ось, — сказав він, тицяючи пальцем в екран «Путівника», — ось воно найнечестивіше місце, от туди ми й рвонемо. Що ти на це скажеш, Артуре? Перестань бурмотіти свої заклинання, прочуняйся. Ти ризикуєш пропустити найцікавіше.

Артур підвівся зі свого фотеля і помотав головою.

— Куди ми летимо? — запитав він.

— На битву з древнім нічним…

— Облиш це, — втрутився Форд. — Артуре, ми поскородимо Галактику в пошуках розваг. Чи пристаєш на таку пропозицію?

— Чим так стурбований Слартібартфаст? — спитав Артур.

— Та так, дрібниці,— відказав Форд.

— Гряде руйнація, — проголосив Слартібартфаст. — Ходімо, — додав він з несподіваною владністю, — багато дечого я маю вам показати і розказати.

Він пройшов до сталевих кручених сходів, пофарбованих у зелений колір і незрозуміло чому установлених посеред капітанського містка, і став підійматися. Насупившись, Артур пішов за ним.

Форд похмуро запхав свого «Путівника» назад у сумку.

— Мій лікар каже, що у мене недостатньо розвинена залоза громадського обов'язку і природжений порок чеснотливої ділянки характеру, — бурмотів він про себе, — і, таким чином, спасіння всіляких там Усесвітів мені протипоказане.

Та незважаючи на це він потьопав по східцях за ними.

Те, що вони уздріли нагорі, було просто безглуздям або таким здавалося, тож Форд затряс головою, закрив лице руками і тут же спіткнувся об горщик з квітами, який хряснувся об стіну.

— Обчислювальна централя, — незворушно мовив Слартібартфаст. — Тут проводяться усі підрахунки, дотичні до життєдіяльності корабля. Так, мені відомо, на що вона схожа, та, по суті справи, це складна чотиривимірна топографічна карта, яка складається з цілого шерегу ланцюгів дуже складних математичних функцій.

— Вона скидається на фокус-мокус, — сказав Артур.

— Я сам знаю, на що вона схожа, — обірвав Слартібартфаст і зайшов усередину. В Артура зразу промайнув туманний здогад щодо сенсу посталого перед ними видовища, та він поспішив відмахнутися від неї. «Чи ж може бути, щоб істинна будова Всесвіту була такою? — думав він. — Ні, якась нісенітниця. Це було б навіть абсурдніше, навіть абсурдніше…» — і зам'явся. Більшість абсурдних речей, які він тільки міг згадати, уже сталися у нього на очах.

І ця була ще одна.

То була така велика скляна клітка, скидалася на акваріум, а точніше — на кімнату.

Посередині стояв стіл, довгий такий. Навкруг нього було зібрано з десяток стільців з гнутого дерева. На столі лежала звичайна засмальцьована, в біло-червону карту скатертина, то там то сям пропалена сигаретними недопалками, вірогідно положення кожної з дірочок мало глибокий математичний сенс.

На скатертині стояло з десяток тарілок з недоїденими італійськими стравами, по столу валялися понадкушувані шматочки хліба та стояли недопиті склянки з вином. Всіма цими артефактами апатично маніпулювали роботи.

Все те було виключно штучним. Роботів-відвідувачів обслуговували ро-бот-кельнер, робот-виночерпій та робот-метрдотель. Штучні були меблі, штучною була скатертина, а кожен окремий шматочок їжі вірогідно був наділений всіма механічними ознаками, скажімо, a polio sorpreso (курчати смаженого), фактично ним не будучи.

І все це було сполучено в один шаблон: меню, рахунки, гаманці, чекові книжки, кредитні картки, годинники, олівці та паперові серветки — все це, здавалося, має призвести до конфліктів, але насправді йшло гладесенько-рівнесенько.

Слартібартфаст зайшов до «акваріуму» і, судячи з усього, він намірився провести час, балакаючи з метрдотелем, в той час коли один з роботів-завсідників, очевидно автоп'яніюча модель, поволечки сповз під столик, бурмочучи про те, що власне він хоче заподіяти одному хлопу через якесь там дівчисько.

Слартібартфаст нарешті сів на стілець, який таким чином звільнився, і почав знайомитися з меню. Видавалося, що темп застільного життя непомітно пожвавішав. Спалахнули суперечки, клієнти намагалися довести свою правоту, виписуючи стовпчики цифр на серветках. Вони несамовито жестикулювали і намагалися при тому порівняти свої порції курятини з чужими. Рука кельнера почала ковзати по аркушу блокнота набагато швидше, аніж те могла б робити людська рука, а потім ще швидше, аж в очах зарябіло. Швидкість збільшувалася. Невдовзі присутні стали поводитися один до одного надзвичайно чемно й люб'язно. Не минуло й кількох секунд, як раптово всі дійшли згоди. Серед присутніх запанували нові емоції, новий настрій.