Орсон Скотт Кард - Гра Ендера

— Відправивши хлопчика Стілсонів до лікарні? — здивувалася мати. — А якби Ендрю його вбив, то ви нагородили б його медаллю?

— Не за те, ЩО вбив, пані Віггін, а за те, ЧОМУ вбив.

Графф простягнув їй папку з паперами.

— Ось усі документи. Відбіркова комісія Міжнародного флоту прояснила ситуацію з вашим сином. Зрозуміло, ми з самого початку маємо вашу згоду, без чого він узагалі не мав права народитися. Від народження він наш, і він нам підходить.

Батько тремтячим голосом зауважив:

— Це негарно з вашого боку: спочатку дати надію, що Ендрю вам не потрібен, а потім забрати його від нас.

— А нащо тоді морочити голову стосовно хлопчика Стілсонів? — спитала мати.

— Я не морочив вас, пані Віггін. Поки ми не знали, що спонукало Ендера на цей вчинок, ми не мали впевненості, що він не просто… Нам необхідно було знати мотивацію його вчинку. Точніше, як уважає сам Ендер.

— Навіщо ви називаєте його цим дурним прізвиськом? [1] Ендер (від англ. the end — кінець) — останній; той, хто закінчує. — Прим, перекладача. — Мати заплакала.

— Даруйте, пані Віггін, але він сам так себе називає.

— Що ви збираєтеся тепер робити з ним? — поцікавився батько. — Заберете з собою?

— За умови… — почав Графф.

— Якої?

— Якщо Ендер захоче піти зі мною.

Гіркий сміх змінив сльози матері.

— Ви залишаєте йому право вибору, яка радість!

— Ваш вибір було зроблено тоді, коли ви народили Ендера. Але сам він на той час не міг обирати. Призовники придатні на гарматне м’ясо, але офіцерами стають лише добровільно.

— Офіцерами? — здивувався Ендер.

Усі замовкли, коли він це вимовив.

— Так, — відповів Графф. — Учні Бійцівської школи — майбутні капітани космічних кораблів, командири ескадрилій та адмірали флоту.

— Не обманюйте дитину, — обурився батько. — Скільки хлопчиків вашої Бійцівської школи насправді командують кораблями?

— На жаль, пане Віггін, це секретна інформація. Однак можу запевнити вас, що серед хлопчиків, котрі протрималися перший рік, не було такого, хто не пройшов би комісію на офіцерське звання. І жоден не отримав посади нижчої, ніж перший помічник капітана міжпланетного корабля. А навіть у Силах оборони нашої Сонячної системи це дуже велика честь.

— Чи багато хто витримує перший рік? — запитав Ендер.

— Всі, хто цього прагне, — відповів Графф.

Ендеру кортіло вимовити: «Я прагну», — але він прикусив язика. Ясна річ, до школи ходити не доведеться, і ті неприємності скоро владнаються. А ось позбутися Пітера — це питання життя та смерті. Залишити маму й тата, Валентину… Стати воїном. Але ж Ендер не любив битися, він не такий, як Пітер: сильний на слабшого, та й розумніший проти дурнішого — теж нічим не краще.

— Гадаю, — почав Графф, — що нам з Ендером необхідно перемовитися сам-на-сам.

— Ні, — заперечив батько.

— Я не заберу його, не дозволивши вам ще раз поспілкуватися, — запевнив Графф. — І вам мене не зупинити.

Батько довго дивився на Граффа, після чого встав і вийшов. Мати затрималася, стиснувши на мить руку Ендера, і також вийшла, зачинивши за собою двері.

— Ендере, — почав Графф, — якщо ти хочеш піти зі мною, то надовго залишиш цей дім. У Бійцівської школі немає канікул, туди не пускають відвідувачів. Коли закінчиться повний курс навчання, тобі виповниться шістнадцять. Відпустку можуть дати лише як виняток, і не раніше як тобі виповниться дванадцять. Повір мені, Ендере, за шість, а тим більше за десять років люди дуже змінюються. Твоя сестра Валентина стане дорослою жінкою, коли ти її зустрінеш удруге, — якщо підеш зі мною. Ви не впізнаєте одне одного. Ти любитимеш її так само, але не знатимеш про неї нічого. Як бачиш, я не обіцяю тобі легкого життя.

— А мама й тато?

— Я знаю тебе за записами монітора, Ендере. Ти не вельми сумуватимеш за батьками, і недовго. Та й вони недовго сумуватимуть за тобою.

Непрохані сльози виступили на очах у Ендера. Він відвернувся, не маючи змоги їх витерти.

— Звісно, вони тебе люблять, але спробуй усвідомити, що означає твоє життя для них. Ти знаєш, що вони віруючі. Твій батько, народившись, був охрещений у католицтві під іменем Джон Пол Вечорек, будучи сьомим із дев’яти дітей.

«Дев’ятеро дітей, — не вкладалося в голові Ендера. — Це ж злочин».

— Так, релігія спонукала людей на незрозумілі вчинки. Ти знаєш про заборону, Ендере. Раніше вона була не настільки суворою, як нині, але все ж діяла. Лише перші дві дитини отримували безкоштовну освіту, а на кожну нову дитину накладали додатковий податок. Коли твоєму батькові виповнилося шістнадцять, він, скориставшись законом про непокірні сім’ї, порвав із родиною, змінив ім’я та прізвище, відрікся від релігії та присягнувся мати не більше двох дітей. Ось так. Він не бажав власним дітям тієї ганьби, того приниження, якого зазнав сам, коли був дитиною. Розумієш?