Орсон Скотт Кард - Гра Ендера

— Ще краще. — Мати зітхнула. — Я бігаю наче білка в колесі, а моїм супердіткам на це начхати.

— Усі наші супергени від тебе, мамо, — озвався Пітер. — Тато й близько не валявся.

— А я все чув, — відгукнувся, жуючи, батько, не відволікаючись від новин на дисплеї столу.

— Тоді для кого мені старатися?

Стіл подав сигнал, що хтось прийшов.

— Хто це так рано? — здивувалася мати.

Батько натиснув клавішу. На екрані з’явився чоловік — військовий у формі Міжнародного флоту.

— А я сподівався, що все скінчилося, — зітхнув батько.

Пітер мовчав, його молоко полилося повз тарілку з вівсянкою, а Ендеру спало на думку, що сьогодні не треба буде йти до школи. Батько дав команду дверям відчинитися й підвівся з-за столу.

— Їжте, я гляну, хто там.

Усі залишилися на місцях, та ніхто до їжі й не доторкнувся. Невдовзі батько повернувся й покликав матір із собою.

— Ти догрався, — сказав Пітер. — Вони дізналися, що ти зробив зі Стілсоном, і зараз збираються відшмагати тебе.

— Мені лише шість, бовдуре, я неповнолітній.

— Ти — третяк, гальмо, ти не маєш ніяких прав.

Зайшла Валентина, зі скуйовдженим після сну волоссям.

— Де батьки? Я дуже погано почуваюся, не можу йти до школи.

— У тебе іспит в усній формі, так? — зіронізував Пітер.

— Закрий рота, Пітере, — не розгубилася Валентина.

— Розслабся і спробуй отримати задоволення, — відказав Пітер. — Може бути гірше.

— Не знаю, про що ти.

— Може бути іспит заднім числом.

— Ну нічого собі, — присвиснула Валентина. — Де мама й тато?

— Розмовляють із тим чоловіком із Міжнародного флоту.

Інстинктивно вона кинула погляд на Ендера. Стільки років очікувати: хтось прийде та скаже, що Ендер пройшов випробування, що він потрібен.

— Гаразд, подивися на нього, — сказав Пітер. — На його місці мусив бути я, і ти це знаєш. Вони мали зрозуміти, що я був найкращим серед багатьох. Пітера зачепили за живе, і він виявився шмаркачем, як завжди.

Двері відчинилися.

— Ендере, — почувся голос батька, — тобі краще підійти сюди.

— Вибач, Пітере, — подражнила його Валентина.

Батько розлютився:

— Діти, немає нічого смішного!

Ендер почимчикував за батьком до кабінету. Офіцер флоту схопився на ноги, коли вони ввійшли, але руки Ендеру не подав.

Мати крутила на пальці обручку.

— Ендрю, ніколи б не подумала, що ти з тих, хто може встряти в бійку.

— Стілсон у лікарні, — промовив батько. — Ти справді йому добряче всипав, але бити ногами — це вже нечесно.

Ендер похитав головою. Він очікував, що стосовно Стілсона прийде хтось зі школи, але аж ніяк не офіцер флоту. Усе виявилося набагато серйозніше, ніж йому здавалося. І він не міг збагнути, які ще можуть бути наслідки.

— Ти здатен якось пояснити свою поведінку, хлопче? — запитав офіцер.

Ендер знову похитав головою. Він не знав, що відповісти, і боявся щиро зізнатися, бо міг видатися набагато жорстокішим у поясненнях, ніж у тому, що накоїв. «Я згоден на будь-яке покарання, — подумав Ендер, — аби лишень покінчити із цим».

— Ми врахуємо всі пом’якшувальні обставини, — запевнив його офіцер. — Але мушу визнати, вчинив ти недобре. Бити ногою в пах, лупити знову й знову в обличчя й по всьому тілу, ще й лежачого, — виглядає, ніби ти й справді від цього отримував насолоду.

— Ні, — прошепотів Ендер.

— Тоді чому ти так учинив?

— Там була його банда, — відповів Ендер.

— Он як? І це виправдання?

— Ні.

— Тоді поясни, чому ти не припинив його бити, коли вже переміг.

— Збивши його на землю, я виграв лише перший бій. А хотів перемогти раз і назавжди, щоби мені дали спокій.

Ендеру було соромно й лячно, він нічого не міг удіяти з собою: хоч як стримувався, однак почав схлипувати. Він не любив лити сльози, плакав дуже рідко. Але протягом доби з ним це сталося вже втретє, і щоразу ставало гірше. Плакати перед батьком, матір’ю й цим військовим було вже занадто…

— Ви зняли монітор, — схлипував Ендер. — Я мусив захищати себе сам, хто ж іще?

— Треба було сказати дорослим… — почав батько, але офіцер підвівся, підійшов і простягнув Ендерові руку.

— Мене звати Графф. Полковник Хайрам Графф, начальник початкової підготовки Бійцівської школи у Поясі Астероїдів. Я прийшов запросити тебе вступити до цієї школи.

Після всього.

— А монітор?..

— Це було останнім твоїм випробуванням, подивитися, що ти робитимеш без монітора. Ми так чинимо не завжди, але твій випадок…

— Тобто я пройшов?