Джеймс Дешнер - Бігун у Лабіринті

Альбі підбіг до них з явно стурбованим виглядом.

— Мінхо, а ти чого так рано? Щось сталося?

— Не жени, Альбі, — відповів бігун. Здається, сили поверталися до нього з кожною новою секундою. — Ліпше принеси води — довелося кинути наплічник в Лабіринті.

Альбі не рушив з місця. Навпаки — добряче кóпнув Мінхо в ногу: мовляв, він не жартує.

— Розповідай, що сталося!

— Я ледь розмовляю, гнилоголовий! — хрипко гаркнув Мінхо. — Принеси води!

Томас із подивом помітив, що на обличчі Альбі промайнула подоба посмішки. Втім, хлопець умить спохмурнів і подивився на Томаса.

— Мінхо — єдиний шлапак, який має право розмовляти зі мною в такому тоні. Будь-хто інший вже полетів би шкереберть зі Стрімчака.

А потім Альбі зірвався і побіг — мабуть, по воду для цього Мінхо. Томас був просто вражений.

— Чому він дозволяє тобі так поводитися з собою? — запитав він.

Бігун стенув плечима і витер з лоба свіжі краплі поту.

— Ти що, боїшся цього малого? Чувак, ти маєш ще багато чого навчитися. Дурні новачки…

Докір зачепив Томаса сильніше, ніж можна було очікувати, враховуючи, що знайомство з Мінхо тривало всього лишень три хвилини.

— А хіба він не ваш ватажок?

— Ватажок?.. — Мінхо видав хрипкий звук, який, певно, мав означати сміх. — Ну-ну. Як тобі того хочеться, можеш називати його ватажком. А може, його варто величати Ель Президенте? Ні-ні! Краще Адмірал Альбі! Так набагато ліпше! — він, хихикаючи, потер очі.

Томас збентежився, не знаючи, як продовжити розмову. Неможливо було зрозуміти, жартує Мінхо чи говорить серйозно.

— І хто тоді ватажок, якщо не він?

— Краще помовч, зелений, поки геть не заплутався, — зітхнув Мінхо, наче Томас його втомив, потім тихо пробурмотів під носа: — І чого ви, шлапаки зелені, повсякчас лізете з дурними питаннями? Це так дістає…

— А ти на що сподівався? — раптом обурився Томас. «Можна подумати, ти не так само поводився, коли сам тут опинився!» — кортіло йому сказати.

— Сподівався, що зробиш те, що тобі сказали, — стулиш пельку.

При цих словах Мінхо вперше подивився Томасу в очі. Той мимоволі відступив й одразу ж пошкодував про це — не треба було дозволяти хлопцеві думати, що він має право розмовляти з ним у такому тоні.

Томас випростався і промовив, дивлячись на лежачого бігуна:

— Ага. Впевнений, що саме це ти і робив, коли сам був новачком.

Мінхо пильно подивився на нього.

— Я — один з найперших глейдерів, баклан. Тож не базікай про те, чого не знаєш.

Тепер Томас став трохи побоюватися хлопця, та однак уже йому в печінках було таке ставлення. Він хотів був підвестися і піти, але Мінхо прудко схопив його за руку.

— Чувак, розслабся. Я жартую. Знаєш, часом кумедно подражнити новачків. Ти й сам зрозумієш, коли прибуде… — він осікся, розгублено звівши брови. — Як гадаєш, новачків і справді більше не буде?

Томас розслабився і знову сів поруч, дивуючись, як легко бігуну вдалося його заспокоїти. Він згадав про дівчину і записку, в якій ішлося, що вона «остання».

— Мабуть, не буде.

Мінхо запитально подивився на нього.

— А правда ти бачив ту ляльку? Всі кажуть, що ви з нею знайомі абощо.

Томас відчув, що зараз кинеться захищатися.

— Я її бачив. Тільки вона мені зовсім не здається знайомою.

Раптово йому стало соромно за свою брехню. Нехай то була і не зовсім брехня.

— Крута дівка?

Томас не думав про дівчину в такому аспекті відтоді, як вона прокинулася з запискою в руці й вимовила замогильним голосом: «Усе зміниться». Та він запам’ятав її вроду.

— Так, мабуть, крута, — відповів він, трохи подумавши.

Мінхо повільно ліг на спину і заплющив очі.

— Ну так. Мабуть… За умови, що тебе приваблюють ляльки в комі, — засміявся він.

— Ага.

Здавалося, манера поведінки Мінхо змінювалася щохвилини, тому Томас ніяк не міг вирішити, подобається йому бігун чи ні.

Після тривалої паузи він усе-таки зважився.

— Отож… — обережно запитав він, — що-небудь цікаве знайшов сьогодні?

Мінхо подивився на нього круглими від подиву очима.

— Знаєш, зелений, це найгниліше питання, яке можна поставити бігуну, — він знову заплющив очі. — Втім, сьогодні особливий день.

— Що ти маєш на увазі? — Томас згоряв од нетерпіння, чекаючи отримати бодай якусь інформацію. «Відповідай! — подумки благав він. — Будь ласка, відповідай мені!»

— Почекаймо на повернення нашого «адмірала». Не люблю двічі повторювати одне й те саме. До того ж він може бути проти того, щоб ти чув.