Джеймс Дешнер: Бігун у Лабіринті

Чак не сповільнював кроку.

— Помовч і не відставай.

Томас глибоко зітхнув і, стенувши плечима, пішов за Чаком уздовж тильної стіни будинку. Тихо, навшпиньках, вони наблизилися до невеликого тьмяного віконця, крізь яке пробивалося м’яке світло. Всередині хтось був.

— Убиральня, — прошепотів Чак.

— І що? — Томас відчув поколювання в шкірі.

— Люблю утинати таких штук. Перед сном кращої розваги годі вигадати.

— Яких ще штук? — Щось підказувало Томасу, що Чак замислив недобре. — Мабуть, мені ліпше…

— Мовчи — і просто дивися.

Чак тихо виліз на велику дерев’яну скриню, що стояла під вікном, прихилився, щоб людина всередині не змогла його помітити, а потім витягнув руку і легенько постукав по шибці.

— Що за дурниці? — прошепотів Томас. Недоречнішої миті для такого жарту годі було вибрати: там запросто міг виявитися Ньют або Альбі. — Мені не потрібні неприємності — я щойно до вас потрапив!

Чак, затиснувши рота долонею, беззвучно сміявся. Не звертаючи уваги на Томаса, він знову постукав у вікно.

За склом майнула тінь, віконце відчинилося. Томас швидко відскочив і втиснувся в стіну будинку. Що за дурниця — якийсь молокосос підбив Томаса на ідіотську витівку!.. Поки що його не помітили, але варто буде людині у вбиральні вистромитися з вікна — і вони з Чаком зловилися.

— Хто там? — рипучим голосом хтось роздратовано гукнув з убиральні. У Томаса перехопило подих, коли він зрозумів, хто кричить, — голос Галлі він добре запам’ятав.

І тут різко, без попередження, Чак випростався перед вікном і щосили гаркнув. Судячи з гуркоту в убиральні, жарт удався, але брутальна лайка Галлі свідчила про його незадоволення. Томас відчув одразу страх і зніяковіння.

— Я тебе вб’ю, гнилоголовий! — заволав Галлі, але Чак уже встиг зістрибнути зі скрині й тепер мчав геть. Почувши, як Галлі відчиняє внутрішні двері й вибігає з убиральні, Томас похолов.

Проте він швидко опанував себе і рвонув слідом за своїм новим і єдиним другом, та не встиг завернув за ріг, як ніс до носа наскочив на Галлі, який вилетів з Домівки. Той був схожий на розлюченого дикого звіра, який вирвався на волю.

— Ходи-но сюди!.. — закричав Галлі, тицьнувши в Томаса пальцем.

У Томаса опустилося серце. Все свідчить про те, що кулаком по пиці йому не уникнути.

— Це не я! Клянуся!.. — крикнув він. Втім, змірявши противника поглядом, Томас вирішив, що боятися його, мабуть, не варто — не таким уже й дужим видавався Галлі, щоб з ним не можна було впоратися.

— Не ти?! — люто гаркнув Галлі з виряченими очима. — Тоді звідки знаєш, що трапилося, якщо не робив цього?

Томас нічого не відповів. Він уже трохи заспокоївся.

— Я не дурень, зелений, — прошипів Галлі, тицьнувши пальцем у груди Томасу. — Я бачив у вікні гладку пику Чака. Ти мусиш якнайшвидше вирішити для себе, хто твої вороги, а з ким краще не сваритися. Допетрав? Мені начхати, чия це була ідея, але ще одна така витівка — і проллється кров. Ти мене зрозумів, новачок?

Не встиг Томас відповісти, як Галлі розвернувся і пішов геть.

Однак Томасу дуже хотілося зам’яти конфлікт.

— Вибач, — пробурмотів він, розуміючи, наскільки безглуздо це звучить.

— Я тебе знаю, — кинув Галлі, не обертаючись. — Я бачив тебе під час Переміни і невдовзі з’ясую, навіщо ти тут.

Томас провів забіяку поглядом, поки той не зник у Домівці. Попри провали в пам’яті, щось підказувало йому, що досі він ще не стрічав людини, огиднішої за Галлі. Навіть дивно, як сильно можна зненавидіти людину, що її вперше в житті побачив. А Томас таки по-справжньому ненавидів Галлі. Розвернувшись, він угледів Чака, який уже стояв поряд, явно знічений.

— Дякую тобі, друже, — сказав Томас.

— Вибач… Якби я знав, що там Галлі, то нізащо б такого не вчинив. Чесно.

Несподівано для самого себе Томас засміявся, хоча всього годину тому був певен, що більше ніколи в житті не почує власного сміху.

Чак пильно подивився на нього і ніяково всміхнувся.

— Що таке?

Томас похитав головою.

— Не вибачайся. Так і треба цьому… шлапаку, хоч я і не знаю, що це слово означає. Але все одно — кумедно вийшло.

Йому трохи стало легше.

За кілька годин Томас лежав поруч із Чаком у м’якому спальному мішку на траві поруч з городом. Тут був просторий моріжок, якого він раніше не помітив. Багато хто вибрав його місцем для ночівлі, що Томасу здалося дивним. Хоча, з іншого боку, всім у Домівці однак забракло б місця. А тут принаймні було тепло, і це вкотре змусило Томаса подумати про те, в якій частині світу вони перебувають. Він зовсім не пам’ятав ні географічних назв, ні назв держав, не мав гадки про ключові події в світі. Мешканці Глейду, вочевидь, також нічого цього не відали, а як щось і знали, то вважали за краще мовчати.