Владимир Владко: Аргонавти Всесвiту (на украинском языке)

Риндiн спробував поворушити рукою. Вона майже не слухалася, обважнiла в такiй мiрi, немов на нiй повисли гирi. Перед очима пливли фiолетовi кола, переплiтаючись i розпливаючись. А як почувають себе Сокiл i Ван Лун?..

Напружуючи всi сили, вiн дотягнувся рукою до пульта i натиснув на одну з кнопок. Спалахнуло жовте очко сигнальної лампочки: включилася гучномовна телефонна установка.

- Як почуваєте себе, друзi? - промовив Риндiн напруженим голосом, який дивно змiнився.

- Все гаразд, Миколо Петровичу, - почув вiн голос Ван Луна, що також змiнився i був дивно напружений. - Гадав, буде важче. Очевидно, добре допомагають гамаки. Вони прогинаються дедалi бiльше. Вiдтягуються назад.

- Незабаром все це скiнчиться, - спробував сказати цiлком невимушено й безтурботно Риндiн. - Ми йдемо вже на наших власних двигунах. Вiдчуваєте вiбрацiю?

- Аякже! Скiльки набрали?

- Майже п'ять тисяч метрiв на секунду, - вiдповiв Риндiн, глянувши на шкалу покажчика. - Ну, тихо! Мовчимо!

Швидкiсть наростала. Яка все ж таки страшна рiч це перевантаження! Якщо воно перевищить припустимi межi, то дiятиме руйнуюче на нервову i серцево-судинну системи людини, на органи слуху й зору. Академiк Риндiн знав, що перевантаження пiд час прискорення астроплана буде не бiльше як потрiйним. Але й в цьому разi пасажири змушенi деякий час вiдчувати потроєну важкiсть. Його власне тiло, яке важить за звичайних умов сiмдесят п'ять кiлограмiв, зараз, у перiод прискорення, потягнуло б на вагах цiлих двiстi двадцять п'ять кiлограмiв.

I це вiдчувається помiтно, навiть надто помiтно!

Серце б'ється рiзкими поштовхами, ледве справляючись з масою кровi, вiдкинутою прискоренням назад. Тiло вiдчувається, наче неймовiрно важка кам'яна брила... а прискорення все триває! Стрiлка покажчика швидкостi вже пiдходить до позначки "9,0", астроплан пронизує iоносферу... вiн поступово входить у найвищi, найрозрiдженi її шари... стрiлка наближається до позначки "10,0"... прекрасно!.. Тiльки б менше було перед очима цих набридливих фiолетових кiл, як вони заважають, дратують...

Думки Риндiна, уривчастi й безладнi, сумбурно виникали, переганяючи одна одну. Це було схоже на гарячковий стан, коли людина не може нi на чому зосередитися. Проте в такому станi мислення буває неясним, туманним, а думки Миколи Петровича, хоча й мелькали дуже швидко й безладно, але кожна з них зокрема лишалася чiткою й ясною. I цi думки весь час поверталися до головного, - до покажчика швидкостi, яка невпинно наростала i звiльнювала астроплан вiд могутньої сили земного тяжiння. Стрiлка покажчика повiльно посувається повз позначку "11,0"... тепер лишаються тiльки десятi частки кiлометра, тiльки сотнi метрiв... Чи не уповiльниться тут прискорення?.. Нi, стрiлка рухається все так само рiвно... Позначка "11,3" пройдена... Зараз... зараз... Ось вона, вирiшальна помiтка "11,5"! Є космiчна швидкiсть, її досягнуто!

I тiєї ж митi Риндiн вiдчув, як його тiло рвонулося вперед, затримуване тiльки широкими ременями, якими вiн був прикрiплений до крiсла. М'якi подушки нiби одразу стали бiльш пружними, наче в них звiльнилися несподiвано тугi пружини. Вони виштовхували тiло Риндiна з крiсла. Стрiлка покажчика швидкостi вже не рухалася далi праворуч. Вона завмерла на позначцi "11,5". Автоматичний устрiй працював бездоганно. Ракетнi двигуни вимкнулися. Зникла помiтна вiбрацiя, яка свiдчила досi про їх напружену працю. I все тiло звiльнилося вiд тягаря, який давив. Риндiн вiдчув, як легко й вiльно стало дихати. Вiн спробував спертися вигiднiше на ручку крiсла i вiдчув, що м'якi подушки вiдштовхнули його вгору.

Виходить, - уже невагомiсть? Тодi треба бути дуже обережним, з нею треба освоїтися... Адже ж можуть з'явитися дуже неприємнi вiдчуття, незважаючи на велике попереднє тренування, яке проходили учасники експедицiї, незважаючи на полегшуючу дiю вжитих ними перед стартом спецiальних препаратiв...

Микола Петрович повiльно й акуратно розстебнув замок широких ременiв, що прикрiпляли його до крiсла, i сперся на ручки. Цього руху було досить для того, щоб крiсло у вiдповiдь пiдступно вiдкинуло його вiд себе у повiтря. Вiн хотiв ухопитися за ручки i не встиг, його руки промахнулися в рiзкому русi. Крiсло раптом опинилося навiть не внизу, а десь збоку - i продовжувало вiддалятися вбiк i вгору. Каюта повiльно поверталась навколо Миколи Петровича, що висiв у повiтрi. Нi, виявляється, з усiм цим не так легко освоїтися!

Здавалося з цiлковитою очевиднiстю, що вiн, Риндiн, абсолютно не рухається, а нерухомо висить у в'язкому i в той же час пружному повiтрi. А каюта разом з усiм обладнанням все так само повiльно повертається навколо нього, загрозливо насуваючись в той же час однiєю стiною на Миколу Петровича. Пульт керування з крiслом, що стояло перед ним, був уже збоку i внизу. Потiм вiн разом з усiєю каютою поплив убiк.