Марина и Сергей Дяченко - Цифровий, або Brevis est

Арсен заскреготів зубами. Захотілося кинути все й вийти з гри. Він зусиллям волі змусив себе думати про інше. Ось, ти ба, в джунглях гребля впоперек струмка, і водоспад. Височенний… Краса.

Він привів свою «Аню» під падаючі струмені. Глибоко зітхнув. Затремтіли ніздрі: Арсен відчув запах води, теплої вогкої землі, побачив веселки під опущеними повіками…

А вода дедалі холодніша. І намальоване сонце почало заходити.

– Поговорімо?

Арсен навіть здригнувся. Відкрилося приватне віконце: звертався чорний Джонні, сам на сам.

– Я знаю, що ти Арсен, – цього разу людина, що грає за Джонні, писала без єдиної помилки, з усіма розділовими знаками. – Навіщо ти намалював собі дівку? Чи ти трансвестит, у душі почуваєшся дівчинкою?

Ось воно, почалося. Вони справді змовилися. Джонні транслює їхній діалог у приватні чати іншим.

Моргав курсор, запрошуючи відповісти. Арсен, витримуючи паузу, відійшов до холодильника, взяв собі ще йогурту.

– Дуже сексуальне татуювання, – продовжував у приватному віконці Джонні. – Як ти знаєш, що в цієї дівки на животі? Чи ти бачив її голу?

Арсен, не дивлячись, запустив ложку в білу пластикову баночку. Ні, не так. Джонні не знущатися прийшов, не повтішатися, він чогось хоче від співрозмовника. Чого?

Він зачерпував ложкою рожеву масу з м’якими шматочками фруктів. У роті було дуже солодко. Коли глумляться – намагаються роздратувати прицільно; у цього приціл збитий. У кількох репліках – і «трансвестит», і тут же – ледь чи не статевий гігант, хлопчисько-спокусник. І початок розмови дивний: «Поговорімо?» Якось занадто літературненько. Хто б це міг бути?

«Аня» й далі стояла коло водоспаду, коли гілля навпроти раптом заворушилося. З джунглів виліз Джонні власною віртуальною персоною – чорний, лискучий, з великими вивернутими губами, з налитими кров’ю очима під низьким лобом. Арсенові здалося, що Джонні дивиться на нього з глибини рідкокристалічного монітора, дивиться не на «Аню» – на самого гравця:

– Ти що, образився? – запитав Джонні. – Чи образилася?

– Я граю тим, на кого мені приємно дивитися, – невиразно відгукнувся Арсен.

– Авжеж, дивитися на ці цицьки приємніше, ніж на маскулінного Шрека, – Джонні підстрибнув.

– Ти Аня, – квапливо написав Арсен.

Коротенька пауза.

– Чому?

– Ти написала «маскулінний». Я на це слово натрапляв тільки у феміністок.

– Фігня! Ти маленький шмаркач. Я не феміністка!

І Джонні затанцював на місці. Арсен плюнув, влучив на клавіатуру, терміново почав витирати; він знову впоров дурницю. Може, це справді Аня, а може, Толік. А може, Вадик. Визначити не можу. Максим, мабуть, читає зараз наш приват, точно знає, хто за кого грає, й хихикає в кулачок…

Або не хихикає, а робить виміри й будує графіки?

– Агов, – Джонні стурбовано застрибав на місці, – вони змовилися! Дивись!

У лівому верхньому кутку екрана з’явилася нова «іконка» – імена персонажів, сковані ланцюгом, Пухнастик і Мазай. Поки Арсен міркував, що відповісти Джонні, до новоствореного клану приєднався третій учасник – Шрек.

Формально це означало перемогу трьох, які перші зуміли домовитися. Тепер вони з’являться, щоб за правом сильного забрати дрова, кресала та все інше, встановити новий світовий порядок. Вони переможці… Якщо, звісно, вважати метою гри саме ту, про яку повідомив гравцям Максим.

Текст предоставлен ООО «ЛитРес».

Прочитайте эту книгу целиком, купив полную легальную версию на ЛитРес.

Безопасно оплатить книгу можно банковской картой Visa, MasterCard, Maestro, со счета мобильного телефона, с платежного терминала, в салоне МТС или Связной, через PayPal, WebMoney, Яндекс.Деньги, QIWI Кошелек, бонусными картами или другим удобным Вам способом.