Ігор Забєлін - Долина Чотирьох Хрестів

Симпатії Берьозкіна, при всій його повазі до письмових документів, теж були на боці хроноскопа; від діла я його усунув, і він вирішив, — очевидно не без таємного умислу, — вразити пілота й штурмана досконалістю хроноскопа.

— Дай-но якийсь документик, — попросив він у мене. — Ознайомлю хлопців з хроноскопією…

Прохання мені не сподобалося: доки папери не розібрані й не систематизовані, краще їх не чіпати. Я зам’явся і пробурмотів, що зараз мені зможе знадобитись будь-який з цих аркушів.

Штурман знову помахав перед нами ножем.

— Можна ж цю штучку…

Тепер засвітилися очі в Берьозкіна. Досі ми обмежувалися хроноскопією письмових документів, а тут випадала нагода перевірити хроноскоп на зовсім іншому матеріалі.

— Ходімо, — сказав він штурману і пілоту. — Нехай Вербинін командує тут сам.

Мене найбільше цікавили щоденники начальника експедиції Жильцова. Порівнявши різні тексти й почерки, я, нарешті, знайшов записи самого Жильцова. Вони були дуже пошкоджені. В душі я теж проклинав безумця, який порізав і пошматував щоденники, але робота успішно посувалася вперед, і я сподівався днів за два закінчити попередню розробку матеріалів.

За часом, уже давно настала ніч, а я працював, радіючи, що на Чукотці зараз полярний день і короткі сутінки настають тільки опівночі. Я так захопився власними справами, що, почувши крик Берьозкіна, не звернув на нього уваги, — він просто не дійшов до моєї свідомості.

Берьозкін, а слідом за ним і пілот увірвалися в палатку.

— Ти що, заснув? — накинувся на мене Берьозкін. — Гукаємо тебе, гукаємо! Швидше, швидше! Зовсім несподіваний результат!

Він тяг мене за собою, але я спочаку ретельно прикрив документи і тільки після цього вийшов з палатки.

— Що трапилося?

Берьозкін і пілот, не відповідаючи, тягли мене до вертольота, а штурман, вискочивши з машини нам назустріч, вигукнув:

— Ніж заіржавів від крові! — він ковтнув повітря і тихо додав: — Самогубство. — Потім, уже зовсім іншим тоном, не приховуючи захоплення, сказав, маючи на увазі хроноскоп: — Ну й апаратик! Просто диво!

— Серйозно… самогубство? — зупиняючись запитав я.

— Так! Тричі повторював завдання, по-різному формулював його, — відповів Берьозкін, — а результат той самий…

— На кого схожа людина?

— Портрет, на жаль, дуже нечіткий. Ні на Зальцмана, ні на того, з жорстоким обличчям, не схожий…

— І він… — я зробив виразний рух великим пальцем в бік власного серця.

— Саме так, — зітхнув Берьозкін.

— Здається, у Зальцмана справді були підстави мучитись і запитувати: праві чи ні?

— Не знаю, нічого не розумію, — чесно признався Берьозкін. — І неясно, коли це трапилось.

Епізод цей, збережений у «пам’яті» хроноскопа і знову продемонстрований, справив на мене важке й неприємне враження. Мені навіть не хочеться описувати, який вигляд усе це мало на екрані. Зазначу тільки, що, коли вірити хроноскопу, самовбивець перебував у стані буйного шаленства. Всім нам здалося, що саме він порізав документи. Я погодився піддати хроноскопії деякі дуже пошматовані аркуші, і хроноскоп підтвердив наше припущення: ми побачили на екрані розлютованого чоловіка, який безжально рвав, різав, шматував і розкидав щоденники. Чоловік орудував мисливським ножем, — тим самим, яким покінчив з собою.

Однак ми не могли зрозуміти, чим викликаний приступ люті, як поставилися до цього інші учасники експедиції, а якщо божевільний лишився один, то куди ділася решта, до того ж ми не знали, як пояснити, чому саме експедиційні документи привернули його увагу. Стежачи за постаттю чоловіка, який метався по екрану і останки якого лежали в поварні, я думав, що лють його — дивна лють, що вона не від шаленства сильної людини, яка йде напролом, а швидше — з відчаю, від безутішності й безвихідності… А втім, може, все це мені тільки здавалося.

На прохання пілота і штурмана, ми продемонстрували їм усе, що зберігалося в «пам’яті» хроноскопа й мало відношення до експедиції, а потім підвели підсумки.

Ось що ми вже знали:

1) в Якутську до експедиції Жильцова приєдналися політичні засланці Розанов і Зальцман.

2) експедиція вийшла в океан, і через два роки деякі її учасники опинилися в поварні, в Долині Чотирьох Хрестів, де двоє з них, Жильцов і Мазурін, загинули;

3) в Долині Чотирьох Хрестів, у поварні, полярні дослідники чомусь залишили документи, а самі пішли, причому якийсь чоловік, найімовірніше, один з учасників експедиції, намагався знищити документи, а потім покінчив життя самогубством;