Ігор Забєлін - Долина Чотирьох Хрестів

Шкодувати нам не довелося. По-перше, настало літо. А по-друге… По-друге, ми одержали несподівану звістку з Іркутська. Один із співробітників краєзнавчого музею, чудовий знавець Сибіру, якому показали запит Академії в міський архів, у приватному листі повідомив нас, що про експедицію Жильцова він нічого не знає, зате йому добре відоме ім’я Розанова — більшовика і червоногвардійця, який боровся за Радянську владу, проти Колчака. Якщо це той самий Розанов із експедиції Жильцова, писав наш добровільний помічник, то про нього ми зможемо дістати в Іркутську точні відомості…

Ось чому наш експедиційний літак, з хроноскопом на борту, зробив спеціальну посадку в Іркутську…

Ентузіаст-краєзнавець зустрів нас на аеродромі. Міська Рада прислала нам машину, чомусь полуторку (напевне, товариші вирішили, що ми негайно перенесемо на неї хроноскоп), і наш помічник запропонував поїхати до Розанова. Він сказав це так, наче Розанов був живий.

— На жаль, ні, — відповів краєзнавець, коли я перепитав його. — Живий він тільки в пам’яті сибіряків.

Було ще дуже рано, близько шостої години, машина пройшла тихими зеленими вулицями Іркутська, і місто лишилося позаду. Дорога, описавши дугу, притиснулася до Ангари і більше не відходила від неї. Небо затягло ріденькими хмарами, а над темною швидкою Ангарою клубочився білий туман, і здавалося, ріка дише, і дихання її — холодне, вологе — долітає до нас. Я сидів у кузові між Берьозкіним і краєзнавцем. Розмовляти не хотілося. Машина мчала повз березові, з домішкою сосни лісочки, повз розтягнуті вздозж ріки поселення, і я згадав, що скоро на їх місці розкинеться нове водоймище. Туман над рікою поступово розсіювався, і крізь його пелену проступали силуети темних рибальських човнів. Машина потрапляла то в теплі струмені повітря, то в холодні, але поступово ставало тепліше, бо час від часу виглядало сонце. Тепер добре було видно лісисті сопки вздовж лісового берега Ангари, вузеньку стрічку залізничного полотна, притиснуту до самої води. Раптом ріка, а слідом за нею і шосе зробили крутий поворот, і між двома мисами з’явилася широка світла смужка води — Байкал…

Ми зупинилися в селі Лиственичному, і краєзнавець повів нас на порослий сосною і кедром схил сопки. Вторована стежка круто вилася вгору, і ми ще здалеку помітили високий білий обеліск на братській могилі… Серед багатьох імен, висічених на мармуровій дошці, ми знайшли знайоме нам ім’я: С. С. Розанов…

— Він був членом Іркутського комітету РКП(б), — розповідав краєзнавець, — і одним з керівників повстання проти колчаківців. Загинув у січні 1920 року під Лиственичним, на березі Байкалу…

…Ми стоїмо знявши шапки. Ранковий бриз ледь ворушить волосся. Байкал затягнутий напівпрозорою блакитною імлою, він спокійний, величавий і простий. Від причалу відходить і зникає в бірюзовій далині невеличкий синій пароплав… А біля самого берега розкинулося велике село з міцними, надовго поставленими будинками, і широкою вулицею рухаються до школи маленькі фігурки дітей…

в якому експедиція хроноскопістів благополучно прибуває на Чукотку, переконується, що на півночі є чимало назв із словом «хрести», але про Долину Чотирьох Хрестів ніхто ніколи не чув, і все-таки знаходить цю загублену долину.

В Іркутському державному архіві документально підтвердили розповідь краєзнавця про Розанова. Але одержані нами відомості стосувалися останнього, мабуть, найкоротшого періоду в житті одного з наших героїв — періоду боротьби за Радянську владу в Східному Сибіру. Ці факти стверджували правдивість записок Зальцмана. Так, Розанов, вимушений чи невимушений учасник полярної експедиції Жильцова, був професіональним революціонером, справжнім комуністом і до кінця життя зберіг вірність своїм ідеалам. Він прожив важке героїчне життя і загинув смертю хоробрих в бою з колчаківцями… Образ цієї людини до кінця прояснився, він став близьким і дорогим для нас, але до розв’язання основної задачі — дізнатися про долю експедиції — нам було, як і раніше, далеко.

Правда, поява Зальцмана в Краснодарі вже не дивувала нас, він врятувався не один, Розанов теж дістався до великих міст. Але що сталося з рештою? Про яку таємничу історію хотів розповісти ледве живий Зальцман? Чи збереглися документи? На жодне з цих запитань ми й досі не могли відповісти. Всі наші помисли зосередилися на Долині Чотирьох Хрестів…

За три дні складною трасою ми долетіли до Чукотки і приземлились на аеродромі в селі Марково. Нашою експедицією зразу ж зацікавилися всі місцеві жителі — і новосели, і старожили, — однак про Долину Чотирьох Хрестів ніхто ніколи не чув.