Анатолій Дніпров: Рівняння Максвелла

Я мало не вигукнув від захоплення, коли внаслідок синтезу великого числа теорем, проміжних викладок, формул і рівнянь, кінець кінцем, з'явився і сам розв'язок — математична формула, яка займала аж три рядки.

Мені було дуже приємно, що невідомий математик подбав навіть і про те, щоб надати цій довгій формулі, так би мовити, «наочного вигляду». Він знайшов наближений, але дуже точний, короткий і ясний математичний запис, який складався тільки з елементарних алгебраїчних і тригонометричних виразів.

У кінці, на невеликій вклейці, розв'язок рівнянь був зображений графічно.

Більшого бажати було нічого. Рівняння, яке, я вважав, не можна розв'язати у скінченному вигляді, розв'язане.

Отямившись від першого приступу здивування й захоплення, я почав перечитувати фотокопії, списані формулами, вдруге. Тепер я помітив, що той, хто розв'язував мою задачу, писав похапцем, дрібним почерком, ніби заощаджуючи кожний міліметр паперу й кожну секунду часу. Всього було списано двадцять вісім сторінок, і я в думці прикинув, якою титанічною була робота цього математика. Спробуйте написати за добу від руки листа на двадцять вісім сторінок своєму знайомому, напишіть двадцять вісім сторінок своєї біографії, нарешті, спробуйте з будь-якої книжки, не вдумуючись у слова, просто переписати двадцять вісім сторінок, і ви пересвідчитесь, що це каторжна праця.

А це ж був не лист до знайомого й не переписування старого роману, а розв'язання однієї з найскладніших математичних задач. І його було виконано за добу! Кілька годин я витріщав очі на списані сторінки, дивуючись дедалі більше.

Де Крафтштудт дістав такого математика? На яких умовах він у нього працює? Хто він такий? Якийсь невідомий геній? Чи, може, одне з тих чудес людської натури, що іноді зустрічаються на межі між нормальним і ненормальним? Може, це один з унікумів, якого Крафтштудту пощастило розшукати в «Притулку мудрих»? Історія знає випадки, коли геніальні математики, кінець кінцем, опинялись у лікарні для душевнохворих. Може, і цей математик, який так блискуче розв'язав мою задачу, належить до такої ж категорії?

Всі ці питання мучили мене протягом усього дня.

І все-таки факт лишався фактом. Задачу розв'язала не машина, а людина, видатний математичний геній, про якого світ нічого не знає.

Наступного дня, трохи заспокоївшись, я ще раз перечитав (розв'язання, цього разу насолоджуючись ним, як насолоджуються, слухаючи гарну музику. Воно було таке красиве, точне і ясне, що я вирішив… повторити експеримент: замовити компанії Крафтштудта розв'язання ще однієї задачі.

На щастя, мені їх не бракувало, і я вибрав одне з рівнянь. Я завжди вважав цілком безнадійним розв'язати це рівняння в скінченному вигляді або надати йому форми, потрібної для розв'язування на лічильно-розв'язувальній машині.

Рівняння також належало до теорії поширення радіохвиль, але випадок був дуже складний і спеціальний, з рухомими випромінювачами, з середовищем, властивості якого змінюються у просторі й часі. Це було одне з тих рівнянь, які фізики-теоретики складають тільки для того, щоб ними помилуватися, а потім забути, бо через свою складність вони нікому не потрібні…

Коли двері в цегляній стіні відчинились, вийшов той самий юнак. Побачивши мене, він криво всміхнувся.

— Приніс ще одну задачу… — почав був я.

Він кивнув головою і, як і першого разу, повів мене темними коридорами в свою похмуру прийомну без вікон.

Тепер я знав процедуру і, підійшовши до віконця, подав йому рівняння.

— Значить, розв'язують у вас ці штуки не машини?

— Як бачите, — відповів він, не відводячи очей од рівняння.

— Той, хто розв'язав мою першу задачу, — талановитий математик, — сказав я.

Юнак нічого не відповів, заглибившись у. рукопис.

— Він у вас один чи їх кілька?

— А хіба це має якесь відношення до того, що вам потрібно? Фірма гарантує…

Юнак не встиг закінчити фразу. Глибоку тишу підвалу розірвав різкий, нелюдський зойк. Я здригнувся і прислухався. Крик лунав звідкись із-за стіни, що була за скляною перегородкою. Хтось кричав — вірніше, верещав з усієї сили, ніби його піддавали нелюдським катуванням. Юнак, зібгавши аркуші паперу з моєю задачею, метнув очима вбік, тоді глянув мені в обличчя і, вибігши з-за перегородки, схопив мене за руку й потягнув до виходу.

— Що це? — спитав я його, ледве переводячи подих біля вихідних дверей.

Замість відповіді він випалив:

— Розв'язок одержите післязавтра о дванадцятій. Гроші передасте посильній.