Олександр Бугай - Замах на Селену (Збірка)

— Громадяни Землі! — Яків Бах почав уже аж занадто злитися, бо перейшов на таке звертання. — Прошу підняти руку, хто бажає ще до референдуму податися у Венеріанську Аркадію, — Бах уже не називай рай раєм, бо бачить, що до цього слова виникає якась недовіра.

Зала затихла. Пройшло не менше двох хвилин і, нарешті, вгору підвелося всього три руки.

Для Якова Баха це було катастрофою. Його приватизована фірма тільки й тримається на дивідентах від кількості добровольців, завербованих у Космос. Йому дивно, що в цьому ділі не допомогла навіть найкрасивіша у світі жінка. Тому вирішив зробити ще один маневр.

— Щановні першовідкривачі космічного простору! — звернувся облесливо до трьох, що підвели вгору руки. — Запрошую на сцену.

За деякий час на помості постали троє плечистих зі, сріблястими бородами, довгими запорізькими вусами, похожих один на одного літніх чоловіків. Можна було малювати з них картину про січове братерство, якби був під рукою такий художник, як Ілько Рєпін. Пізніше, коли ці вусані вже були в дорозі, вияснилося, що то були рідні брати, у яких передчасно повмирали жінки. Настав час для Якова Баха іти ва-банк.

— Увага, увага! — оголосив Бах вібруючим голосом. — Товариство космічних мандрів вирішило виділити ось цим трьом сміливцям по сто тисяч грошових знаків у будь-якій за їх бажанням валюті!

В залі зашуміло, зайорзало, заскрипіло. Коли ж нарешті стало тихо, один із вусанів підійшов до мікрофону і сказав:

— Шановні добродії! — голос у нього — громоподібний бас; якби в залі горіли свічки, вони б одночасно всі погасли. — Ми втрьох, порадившися, ставимо перед вельмишановним керівником одну умову.

Яків Бах великодушно дозволив викласти умову.

— Ми згідні хоч зараз сісти в ракету і летіти на Венеру. Але не на зовсім, — дід помовчав, Яків Бах схопився обома руками за голову, — ми хочемо там поженитися і повернутися з венеріанками на Землю, — він прискіпливо подивився на Гею Волосожар.

Раптом зала вся підвелася. За якусь хвилину на сцені не можна було проштовхнути між людськими тілами навіть голку.

Яків Бах, вхопивши мікрофон, як зброю захисту, несамовито закричав:

— Сто тисяч грошових знаків у будь-якій валюті з цієї хвилини відміняється! — на нього ніхто більше не звертає уваги.

Бажаючими на Венеру були всі присутні в залі, окрім одного діда, похожого на горохового стручка, у якого аж занадто зла баба.

Яків Бах відійшов убік і раптом розсміявся.

— Це моя перемога, — сказав сам собі.

За організацію групового турне на Венеру він одержить солідний куш. Хто буде знати, що вони мають намір повернутися? Головне, щоб мовчали хоча б до старту. А він підчас їхнього польоту, одержавши силу грошей, шмигоне в Бразілію чи Мексіку. Поки шефи докопаються до істинної суті цієї афери, він матиме на березі моря власну віллу, яхту і особистий літак. Не забуде ще й найняти охоронців.

— Ось що значить оригінальна реклама в епоху ринкових відносин, — Бах вдячно подивився на жінку, що світилася багряними протуберанцями, і приготувався записувати добровольців на Венеру.

Грицько Лемех підхопив під руки свою красуню і, тримаючи в кишені солідний банківський рахунок, покинув, залу.

Велика жовто-зелена куля беззвучно опустилася на леваді.. Оксана брала воду з криниці. Коли б це був наш корабель, чулися б звуки. А тихий — значить НЛО. Забаглося подивитися ближче. Ступила по стежці вниз і раптом відчула, що дерев’яніють ноги. Стала, як вкопана. Тим часом з кулі зійшов високий статечний, у блискучому комбінезоні чоловік. Іде назустріч. Підійшов, зняв шолом — очі великі, сірі, приємні. Легенько вклонився, взяв дівчину за руку і каже:

— Андрій.

— Оксана, — відповіла і чомусь не здивувалася, що заговорив рідною мовою.

— Ходімо зі мною, — і повів до кулі, не питаючи згоди.

І пішла, бо не бачила причин заперечувати. Наче так і треба. Нею за полонило почуття довіри і покори.

Зореліт тихо опустився за містом. Андрій мовчки допоміг Оксані ступити на галяву. Здалека долинають звуки пострілів. Пахне димом. Оглянулася: сизе пасмо тягнеться понад вибалком. Десь, певно, нуртує пожежа.

— Я не давала згоди летіти, — сказала з докором.

— Але ж тобі було цікаво! І я виконав твоє бажання. Вибач, я вмію читати думки на відстані. Ти зараз хочеш дізнатися — хто ми. Я розповім. Але прошу відвідати мою планету. Не заперечуй. Ти ще маєш два дні відпустки. Цього часу вистачить для гостини. — Він навіть не звертає уваги на дівчину, яка здивовано дивиться на вгадувача думок, і продовжує: — Почекай тут, поки я заправлю зореліт. Ця процедура не зовсім для тебе безпечна.