Олександр Бугай - Замах на Селену (Збірка)

— Яким чином їм це вдається? — лунає із зали.

— Вони використовують можливості свого мозку на всю потужність, — відповідає Грицько Лемех; він відчув, що заволодів залою.

— А ми скільки використовуємо тих можливостей? — запитує високочолий публієць.

— Тільки сім відсотків! — вигукує Гриць Лемех.

— Тоді навіщо нам така велика голова, якщо ми нею не користуємося сповна? — запитує зовсім білий, як стеля, дід.

— Людину створив Господь за своєю подобою, — тлумачить Грицько Лемех, — так само, як і всіх мешканців Всесвіту. Але земні люди пішли не дорогою, вказаною Богом, тобто духовною, а по шляху виживання фізичними методами. Хто сильніший, спритніший, хитріший або нахабніший — той і зверху. Через це нам такий великий мозок і не потрібний.

— Ось тому жінки і страждають при родах. Була б у дитяти менша голова, роди собі хоч щороку, — резюмує білий дід.

— Виходить, балачки про рай — це не є вигадка?

— Так, той рай дійсно існує. Але не для мене і моєї Геї.

— Тоді для кого? — питає стурбовано чорний, як смола, дядько.

— Дійсно, кому із нас він підходящий? — запитує той самий білий як стеля дід.

— Для пенсіонерів! — випалює усіма голосовими зв’язками Грицько Лемех.

Зала заціпеніла. Це був апогей, до якого готувався Яків Бах.

— Шановне товариство! — сказав урочисто організатор цього вирішального зібрання, — пропоную всім пенсіонерам відправитися на Венеру. Там можна нічого не робити, а тільки одержувати власну пенсію і використовувати свій великий мозок на повну потужність. Тобто, скільки влізе в голову всіляких забаганок, стільки їх і одержуй у свої руки.

— Дійсно, — сказав підстаркуватий чоловік, — на Землі пенсіонерам сутужно, а на Венері для них один рай.

— Дайте слово сказати! — пророкотав розкотистим басом похилого віку чоловік. — Я сумлінний пенсіонер і не проти закінчити життя у венеріанському раю, але я не згідний там бути без внуків.

— Що ви пропонуєте, — запитує кисло Яків Бах, він не сподівався, що така нісенітниця, як онуки, стане на перешкоді відправки першої партії пенсіонерів у Космос.

— Я пропоную дати можливість забирати туди із собою і своїх внуків.

— Яка ж мати відпустить дитину та ще й в Космос? — злиться Яків Бах.

— Нехай бере з дитячих будинків, скільки захочеться, — радить жіночим голосом старий і довгий, як патик, публієць.

— Вірно! Треба придумати закон, який би зобов’язував відпускати внуків з дідами. Рай ліпший за дитячі садочки.

Яків Бах не витримав, він відчув збочення публіки від основної теми, треба негайно виправляти становище.

— Панове! — уже поблажливо звертається Бах. — Ми ще не знаємо, кого із вас у той рай приймуть. Шановна Гею Волосожар! Що ви скажете з цього приводу? — і дає жінці мікрофонну трубку.

Красивіша із найкрасивіших жінок світу сказала:

— Моя планета, як і кожна демократична планета у Всесвіті, приймає будь-якого дисидента, котрий не згідний з існуючим порядком на батьківщині.

— То ви хочете мене зробити вигнанцем? — загримів представник когорти пенсіонерів. — Я не був дисидентом за часів неволі, тим паче зараз не хочу ним бути!

— Нам не відомо чи є там цвинтарі, а як є, то які вони? — запитує стурбовано товстий чорнобородий, певно, теж пенсіонер.

— Якщо у нас тих пенсіонерів аж забагато, — сказав приємного вигляду чоловік, — то чи не слід все-таки їх примусово відправляти в рай?

— Референдум потрібно зробити, — вигукнув товстобровий, схожий на покійного власника всіх орденів світу, і вибіг на сцену до мікрофона, — тільки референдумом зможемо врятувати обстановку!

— А як ставити будемо питання?

— Як це — як? — питає товстобровий. — Хто за рай, а хто проти раю?

— Я, хоч і референдум присудить, в рай не поїду, — сказав висушений, як гороховий стручок сивенький пенсіонер.

— Чому? — запитав здивовано приємного вигляду чоловік.

— Бо там немає зла! — відрубав сухий пенсіонер.

— Навіщо тобі те зло здалося? — сердиться товстобровий.

— Бо моя баба дуже зла. Через те її у рай не приймуть. А я без неї пропаду за три дні.

— А ти її у валізу запакуй і — в дорогу, — це каже приємного вигляду чоловік.

— Вона, мабуть, у тебе суха, бо зла, то і у валізу влізе, — додає товстобровий.

— На митниці все одно довідаються, що вона є, — журиться гороховий стручок.

— Яким чином?

— Балакуча вона! Вночі і то просинається, щоб побалакати.

— Ну й хай собі балакає.

— Але ж і в чамайдані балакатиме і тим себе виявить.