Олександр Бугай - Замах на Селену (Збірка)

Коли Андрія повідомили, що його вчорашні пацієнти знаходяться у повному здоров’ї, вирішив негайно зробити візит до підмітальника алей.

Перше запитання було таке:

— Ви бачили мене вчора у морзі?

— Так, — відповів Михайло.

— А коли б я вас не послухав і порізав?

— Цього не могло статися.

— Чому ж тоді сталося, те, що вас привезли до моргу?

— Ми попали у непередбачену ситуацію. Не врахували різниці в часі.

— В якому часі?

— Різницю земного і космічного, де ми перебували.

— Отже, ви перебували в Космосі, а ваші тіла в той час мандрували в автофургоні до моргу? Не вважаєте ви, що ситуація була для вас вельми дивного?

— Так. Ми спостерігали цю ситуацію.

— Яким чином це вам вдалося?

— Ми перебували в стані девіації. Тобто, наші душі були підключені до Вищої інформації Всесвіту. Точніше, ми перебували в іншому просторовому вимірі, в якому час і відстань втрачають земні значення.

— Вибачте, — сказав хірург, — я дещо починаю розуміти. І все ж дозвольте детальніше довідатися, що все не означає?

— Улясю! Відкриємо наш дослідницький секрет добродієві лікареві? — запитав Михайло у дівчини.

— Гадаю, що він цього заслужив, принаймні тим, що нас не порізав, — відповідає, посміхаючись, Уляна.

— То на чому ми зупинилися? — запитує Михайло.

— Звідки з’явилися на Землі люди, — відповіла Уляна.

— Пиши далі, — сказав Михайло. — Зовсім недавно науковці, враховуючи зміну поколінь, довели, що земне людство мало зародитися не раніше, як триста п’ятдесят тисяч років тому. Ідучи таким чином у глибину віків, науковці також довели, що перша людина була народжена матір’ю, яка не була ні з роду динозаврів, ні з якихось інших древніх живих істот. Досі повністю відсутній будь-який місток, який би був перехідним від тварини до людини.

Отже, перша мати була уже людиною, яка і дала потомство собі подібних створінь, спроможних пізнавати і переінакшувати світ. Вона була непорочною матір’ю, коли родила перше дитя. Чи не доречно тут пригадати про непорочність зачаття і Сина Божого? А ще раніше було доведено, що на нашій планеті людина появилася не раніше, як сто тисяч років тому. Виникає запитання, де ж перебували наші предки попередні двісті п’ятдесят тисяч літ? Ми з Улясею стверджуємо: вони перебували поза Землею! Ось деякі докази.

Люди прийшли на Землю мало пристосованими до її суворих умов існування. Вони мали безволосе тіло. А так, як на землі літня спека змінюється взимку різкою холоднечею, вимушені були, щоб не загинути, придумати одяг та будувати теплі оселі із вогняними постачальниками тепла. Вони принесли із собою згадки про рай, який залишили десь там у небі. Вони також донесли до нас пророчий вислів, який ми читаємо у Слові Божому: «Відтепер будете добувати хліб насущний в поті лиця свого».

Отже, десь є той світ, де не потрібно в поті лиття трудитися, щоб вижити. Бо там рай, у якому і життя райське і не треба віддавати стільки снаги та енергії на пошуки їжі та прихистку для тіла. А ще ті, прийшли на Землю люди, мали велетенський мозок, який докорінно розмежовує могутній розум людини із інстинктом всіх інших земних створінь. Певно, там, на іншій обітованій планеті, мозок був потрібний тільки для пізнання і творчого вдосконалення Всесвіту. Тут же, на Землі, в тяжких умовах виживання такий мозок втратив своє попереднє призначення і люди почали використовувати тільки десяту долю його можливостей. Так з того часу і живе людина з величезним запасом розумових здібностей, які вряди-годи проявляються у геніїв духу чи науки. Далі. На Землі виявилося набагато більшим земне тяжіння. Воно і досі примушує переселенців згинатися під тягарем турбот і набагато раніше віддавати Богові душу. Богові душу? Звідки цей вираз? Адже він побутує у незчисленних людських поколіннях і стверджує думку, що наша душа не залишається після смерті на непривітній Землі. Вона повертається туди, в небо, звідки прийшли наші далекі предки, в той рай, який дійсно існує десь у Космосі і приймає людські душі для відпочинку після тяжкого земного життя…

Михайло підійшов до вікна, за яким видніється плесо ставу. Чайки падають стрілами у прозору воду, щоб піднятися знову у голубе безхмар’я. Він сказав:

— Ми, здається, першими побували в тому раю. Тобто на нашій далекій і древній Прабатьківщині.

Уляна добавила:

— Вона набагато ласкавіша від цієї, де ми зараз. Там відсутні спека і холод. Ти звернув увагу, який у її мешканців одяг?