Олександр Бугай - Замах на Селену (Збірка)

Давно відомо, що після нервових напружень, притулившись до дерева, можна швидко відновити упадок сил. А ще Михайло знає, що дерева у визначені години спілкуються з Космосом.

Ось вони ці години: з п’ятої до шостої ранку, з одинадцятої до дванадцятої, з шістнадцятої до сімнадцятої, з двадцятої до двадцять першої та з двадцять четвертої до першої години ночі. Це зв’язано з чіткою амплітудою коливань енергетичного заряду світового океану. Михайло, шукаючи ключ до космічної інформації, виявив, що у визначені вище години людина також може зв’язуватися з Космосом. Такою можливістю він і вирішив скористатися.

Уляся, не поспішаючи, підійшла до кімнати підмітальника алей. Була домовленість, що сьогодні о шістнадцятій годині Михайло продемонструє сеанс зв’язку з Космосом. Але вона запізнилася, тому й приготувалася чемно вибачитися. Декілька разів постукала в двері, потім натиснула ручку і несамохіть переступила поріг. Що це? Одяг висить на спинці стільця, а Михайло серед білого дня спить мертвецьким сном. Нерішуче підступила до ліжка. Та хіба ж так сплять? Блідий і бездиханний, як сама смерть. Очі закриті і позападали, вуста заціплені і також білі. Зненацька шарпнула Михайла за руку. Вона повисла, наче нежива. Закричала:

— Михасю!

Мовчить. Треба терміново викликати «швидку». Вилетіла на алею. Десь тут має бути телефонна будка. Кинулася бігти, а ноги не слухаються. Певно, від страху. Щось наче навмисно її втримує від рішучих дій. Тупцює на місці. Охопив розпач. Притулилася до балюстради містка, що завис над потічком, і відчула нагальне бажання повернутися назад. У думці «швидка допомога», а ноги самі несуть до бездиханного Михася. В розпачі штовхає двері. І бачить: Михайло тільки-но підвівся і накидає, на себе сорочку. Уляна остовпіло мовчить. Добре, що не викликала «швидку». А він каже:

— Ти не прийшла вчасно. Пробач, я не міг більше чекати.

— Ти десь був?

— Так. У Космосі.

— І що робив?

— Бачив, як ти метляєшся по алеї, то ж був вимушений терміново повернутися.

— Як же ти потрапив туди?

— Тим самим космічним мостом, про який тобі говорив.

— Я вважала, що то байки.

Михайло не звертає уваги на таку відповідь. І роз’яснює:

— Я знайшов ключ до споконвіку закодованої системи Всесвіту. І зробив спробу. Як бачиш, вона вдалася.

— Що вдалося? Говори, що вдалося? Ти лежав, як мрець. Я досі не можу прийти до тями!

— Заспокойся. Є чітко визначені години, і дні року, які можна використати для мандрівки по Всесвіту. Сьогодні 27 червня — передостанній день відкритого літнього космічного мосту. Він розпочався 20 червня. Тому я й поспішив. Наступні мости будуть з 15 по 30 листопада та з 5 по 17 січня. А також на Водохреща та Івана Купала. В ці дні вода в річках заряджається позитивною енергією, а люди робляться добрими, затихають хвороби, злочинці втрачають упевненість, милосердя заповнює людські серця. Це тому, що Земля відкривається для спілкування з Космосом і одержує звідти благословення. Ти запізнилася і я вирішив, що не прийдеш, то й подався туди сам. Шкода тільки, що мусив повернутися. Завтра експеримент повторю. Хочеш зі мною в Космос?

— Боязко, а хочу.

— То приходь на четверту пополудні. Тільки не спізнюйся.

Андрій дійшов висновку: вся вина тепер ляже на нього. Коли б учора зробив розтин, нині видав би заключення про причину смерті — І сушіть собі голови. Тепер же виходить, що і він замішаний у цій історії. Зловмисники викрали трупи, щоб замести сліди злочину. Треба про це негайно повідомити слідчого.

Дільничий міліціонер терміново виїхав до парку на квартиру підмітальника алей. Почувши гуркіт у двері, Михайло поспішив їх відчинити. Остовпілий охоронець порядку мовчки дивиться на живісінького підмітальника, труп якого ще вчора сам помагав виносити на «швидку». Поряд з ним стоїть, посміхаючись, його воскресла напарниця.

— Яким чином ви тут опинилися? — вихопилося недоречне в охоронця порядку.

— А що трапилося? — дружно, майже в один голос запитали втікачі з моргу.

— Ви обоє ще вчора ось тут лежали мертвими.

— Шановний! Вчора ми не могли бути мертвими тільки тому, що сьогодні живі, — спокійно відповів Михайло.

— То, напевно, була помилка, викликана вашою збудженою уявою, — додала Уляна.

— Пропоную надалі обережніше робити поспішні висновки, — закінчує неприємну розмову Михайло. — Ви своїми діями завдали нам прикростей. Вважайте, що на цей раз ми вам пробачили. — І показав на двері.