Микола Руденко - Син Сонця — Фаетон

Словом, за Віктором виходило так, що жовтнева революція була запланована на Юпітері. Вона впала з неба…

Це вже забагато. Я посміхалась. Але тільки в душі. Це була майже та сама релігія, з проповідями якої колись виступали Горький і Луначарський. Правда, про Юпітер вони не казали, але об'єктом обожнення для Луначарського був космос. І соціалізм… Боротися проти релігійних переконань Віктора мені сьогодні не хотілось. Хай іншим разом…

До того ж мене стримувало таке питання: а чи треба боротися проти думки, що космос впливає на земне життя? На якій же гілці висить оця зелена ягода — наша земна куля?..

Над величезною круглою площею іскристо виграє, міняється при кожному повороті голови, засвічує власні блакитні зорі сферична поверхня крижаної стелі. Площа створена в найглибших надрах крижаного океану. Вона — початок дороги до Материка Свободи. На підлозі стоїть видовжена обтічної форми коробка, в якій можуть вільно розміститись кілька осіб. На даху загадкової коробки — дві великі металеві кулі.

Лоча, Микола, дядько Ело й дядько Гашо заходять усередину цього, на перший погляд, примітивного апарата, сідають у крісла. Штаб повстанців дозволив їм відвідати Материк Свободи.

Попереду, біля невеличкого щитка, на якому, окрім двох ледь помітних кнопок, нічого немає, сидить високий моложавий чоловік з густими чорними бровами і смолистим волоссям, зодягнений у сірий одяг вільного, незнайомого крою. Це інженер з Материка Свободи, який допомагав Штабові споруджувати Другу електростанцію, що своєю потужністю вдвічі більша від першої. Зараз вона майже готова, інженер повертається додому. Він охоче зголосився бути їхнім гідом, щоб якоюсь мірою віддячити за гостинність. На загальний подив, з’ясувалося, що його також звати Ело. Одразу ж умовилися, що він буде Ело-перший, а Миколин дядько — Ело-другий.

Ело-перший натиснув кнопку на щитку, коробка разом з пасажирами плавно піднялась у повітря, описала коло над площею, і ніби тріска, яку всмоктав сильний протяг, полетіла в отвір Крижаного тунелю. Металеві кулі, що зблискували на її даху, одразу ж відшукали у крижаній стелі глибокий жолоб, легко, непомітно для ока, закрутились — і нехитрий гравітаційний апарат помчав уперед, набираючи швидкість.

Тунель був широкий, добре освітлений. З протилежного боку можна помітити ще один жолоб — для зустрічних ешелонів. Ело-перший пояснив, що ці жолоби потрібні лише для того, щоб надати гравітаційним апаратам строго прямолінійного руху.

Їхній апарат годиться для перевезення окремих людей чи невеличких груп. Складне устаткування перевозили потужними ешелонами.

Один такий гравітаційний ешелон, що нагадував нескінченну суцільну смугу — товстобоку, ледь помітно поділену на ланки, — довго шумів ліворуч від них, доки хвіст його сховався десь позаду.

Ело-перший народився і виріс на Материку Свободи. Він розповідав про своє дитинство, потім втягнувся у тривалу суперечку з Ело-другим, який усе ще обстоював думку, що кожній людині потрібен бог.

— Людина сама собі повинна бути богом, — говорив Ело-перший з м'якою, без натяку на іронію, доброю усмішкою. — Вона цього заслуговує.

— Скільки людей, стільки й бажань, — заперечував Ело-другий. — Хто ж об'єднає ці бажання, коли не буде чиєїсь єдиної волі?..

— Це правильно, — погодився Ело-перший. — Якби не було потреби об'єднувати бажання людей у спільне бажання народу, історія ніколи не змогла б створити централізованої влади… Але окремий людський мозок як апарат доцільності має дуже багато вад. І найголовніша з них… — він винувато посміхнувся, мовби просив пробачення. — Навіщо вам про це говорити? Ви й самі добре знаєте, як скористався владою Безсмертний…

— Правда, — сказав Ело-другий. — Безсмертний став дуже жорстокий. Але хтось же мусить бути на його місці. Такий, що любить людей…

— Хто любить владу, той дуже рідко любить людей. Вся історія Фаетона підтверджує цю істину…

Ело-перший запропонував загальний огляд Материка — з пташиного польоту. Дядькові Гашо довелося чимало потрудитись, доки він оволодів плащем і шахо.

Коли злетіли на висоту близько тисячі шу, очам відкрилась безмежна повінь вогнів, її не можна було осягнути оком, бо вона ніде не починалась і не кінчалася. Здавалося, то світились не матові куполи дахів, не велетенські пластмасові сфери, не переходи, що з'єднували їх між собою, — світилася сама планета, весь Материк, ніби хто кинув на нього широкий сувій Чумацького Шляху.