Микола Руденко - Син Сонця — Фаетон

І у кожного — четверо облич, і у кожного з них — четверо крил;

І руки людські були під крилами…»

Тут Віктор, увірвавши читання, вдався до пояснень. Оскільки на Юпітері дуже великі відцентрові сили, то логічно припустити, що розумні істоти там літають. Чому б їм не бути крилатими? Це дуже полегшило їхню еволюцію. А мідні копита, про які каже Ієзекеїл, — це, мабуть, деталі їхніх апаратів. Можливо, апарат був не один. У кожному він бачив чотири обличчя. Крила, обличчя, апарати — все це злилося для нього в суцільний вир. Так воно й мало бути. Треба зважити, що пророк був просто приголомшений. Це був стан афекту, коли реальність переплітається з галюцинаціями. Та чи все тут належить до галюцинацій? У його розповіді є справді технічні свідчення! Звідки їм узятися в галюцинаціях людини, яка нічого не знає про космічні апарати? Хіба галюцинації виникають не на основі баченого? Ми навіть уві сні ніколи не бачимо того, чого немає в реальному житті. Деталі можуть змішуватися, вступати в неприродні зв'язки, але всі вони формуються із того, що ми колись бачили.

«І вигляд цих животин був, як вигляд полум'яних вуглин, як вигляд лампад; вогонь ходив поміж животинами, і сяйво від вогню, і вилітали блискавиці із вогню.

І животини швидко рухались туди й сюди, як блискавиця зблискує.

І дивився я на животин — і ось на землі поруч цих животин по одному колесу перед чотирма обличчями їхніми.

… І за виглядом їхнім, і за будовою здавалося, ніби колесо вкладено в колесо.

А обіддя їхнє, — високе і страшне було воно, обіддя їхнє; у всіх чотирьох навколо повно було очей.

І куди йшли животини, йшли і колеса поруч них; а коли животини підіймались над землею, тоді підіймались і колеса.

Дух животин був у колесах…»

(Віктор пояснив: то, можливо, були радіолокатори. Бо й у нас вони майже такі самі — колесо в колесі. Оті страшні очі — це якісь оптичні прилади. Можливо, колеса були також гравітаційними двигунами).

«А над головами у животин було щось схоже на склепіння, ніби дивовижний кристал простертий угорі над головами їхніми.

А під склепінням… у кожного два крила покривали тіла їхні.

І голос був із склепіння, що над головами їхніми; коли вони зупинялись, тоді опускали крила свої.

А над склепінням… було щось схоже на престол, по вигляду ніби із сапфіру; а над подобою престолу була подоба людська вгорі на ньому.

І бачив я ніби розпечений метал, ніби вогонь у глибині його…

У якому вигляді буває райдуга на хмарах під час дощу, такий вигляд мало те сяйво навкруги…»

Віктор закрив Біблію.

— Що ви про це скажете? — звернувся він до Мирона Яковича. — Чи можна вимагати, щоб старовинна людина описала цю подію точніше? Навіщо ж люди несуть оце через тисячоліття? Невже всіх попередників наших треба вважати параноїками?

— Свідчення дуже цікаве, — погодився Мирон Якович.

— Отже, Бог таки є! Вони наказали Ієзекеїлові пророкувати від імені Бога…

Мирон Якович посміхнувся.

— Колись французькі академіки дуже гнівалися на людей, які стверджували: з неба падає розпечене каміння. Академіки гадали так: якщо це правда, тоді немає жодної можливості заперечити Бога. Ви стверджуєте майже те саме: якщо на Земді побували космічні істоти, — значить, вони були посланцями Господа Бога.

— Логос є Логос. І якщо він діє із глибин матерії, то все одно людина не може бути від нього вільною.

— Ось що, Вікторе… Воля, про яку ви кажете, — це бажання бачити себе над Природою. Але жити у Всесвіті й бути від нього незалежним справді таки не можна.

Я хотіла познайомити Миколу із Мироном Яковичем, але не встигла. Та професор, мабуть, знає про його арешт. Хтось із наших йому розповів. Я це відчуваю підсвідомо: дивиться на мене тепло, співчутливо. Проте запитати не наважується. Тим часом Віктор продовжував:

— Тепер я знаю, що таке Тунгуський вибух. Це — вибух конденсованої плазми. Вона прийшла з Юпітера. В неї була закладена ідея. Або інформація. Або ж програма. Світло ж переносить ідеї! Правда, Оксано?.. Сяйво кілька днів опромінювало земну кулю. Небо світилося навіть над Парижем.

Невже оте сяйво не мало в собі якоїсь програми? Юпітер потроху нас підштовхує…

Я запитала:

— Якщо Юпітер здатний підштовхувати згустками плазми, тоді навіщо отой корабель, про який розповідав Ієзекеїл? Чи, може, він був не з Юпітера?

— Ну, бачиш… Кинути на Ізраїль капсулу, начинену променевою програмою… Що б тоді лишилося від синів Ізраїлю? А район падіння Тунгуського тіла — цілком безлюдний. Мабуть на Юпітері не хочуть нам лиха. І наша революція…