Володимир Бабула - Сигнали з Всесвіту

— Чудій! — посміхнулася співчутливо Алена.

— Мабуть, у нього надто хворобливе самолюбство.

Розповідь Навратіла справила на Северсона дуже сильне враження. Він одразу ж пригадав загадковий лист і свою розмову з праплемінником.

«Мабуть-таки, Дітріхсон спілкується саме з Ватсоном!.. Може, вони вже замислили щось злочинне?»

Підозра швидко зростала й міцніла: так, Олаф, безперечно, не сказав правди. Один він навряд чи міг би заподіяти експедиції багато шкоди, але два злочинці вже становлять велику небезпеку. Мовчати — означало стати їхнім спільником; виказати Ватсона — значить виказати і свого родича…

Северсон крутився на ліжку з боку на бік, голова в нього палала.

«Викажу! — вирішив він після важкої душевної боротьби… — Але як я доведу, що вони — злочинці? — подумав він раптом. — Записку Дітріхсон знищив, інших речових доказів нема. Обидва відмовляться від усього і скажуть, що я божевільний. Нарешті, вчені скоріше повірять своїм колегам, аніж незнайомому гостеві з минулого…

Алена… Алена — мій єдиний порятунок… Вона мені, безперечно, повірить… Але не можна розповісти й їй; вона не подарує того, що я так довго замовчував, так довго крився перед нею…»

За всю ніч Северсон так і не склепив очей, але нічого путнього придумати не міг. На світанку він вирішив відкласти розв’язання проблеми на вечір; увечері — на другий день; потім — на майбутній тиждень… І так потекли місяць за місяцем.

А тим часом життя у крихітному самотньому світі в міжзоряному просторі минало спокійно, без великих пригод. З Землі надходили звістки про нові успіхи людства в боротьбі з природою, а з планети Ікс — незрозумілі програми з верескливою музикою. Вона здавалась увесь час однаковою, тільки чутність трохи поліпшилась.

Северсон ще коли-не-коли дорікав собі за боягузтво й нерішучість, але його нечиста совість вже повільно засинала. Проте одного разу трапилась подія, яка знову збудила його тривогу.

Чи хоч усвідомлюєте ви, Лайфе, що вже скоро рік, як ми летимо Всесвітом? — сказала якось Алена.

Час тягнеться повільно лише для нероб, а ми не можемо поскаржитись на брак роботи! — засміявся він у відповідь. — Скільки клопоту завдає нам сама тільки кухня! Робінзону було легко: забив якусь тварину, підсмажив, та й годі; моя мама готувала страви за кулінарною книжкою, де було написано: «Візьми три яєчка, півкілограма борошна і сто грамів цукру…» Вона, мабуть, за голову схопилася б, коли б прочитала наші «кухарські настанови»: «Візьми атоми вуглецю, додай до них стільки та стільки електронів і нагрівай під тиском три тисячі атмосфер». А це ж іще дуже просто!

Та додайте, що в нашій їдальні в світі невагомості кожен спочатку повинен навчитись їсти! — засміялась Алена. -

Пригадайте, як ви кривились, коли вам вперше запропонували пити чай з пляшки через пипку…

Дівчина раптом насторожилась: біля входу в лабораторію почувся чудний шелест. Вона зробила крок, щоби подивитись, що там діється, коли це двері раптом рвучко відчинились.

До кімнати заплив Дітріхсон. Його очі гарячково палали, скуйовджене волосся розвівалось навколо голови. Тремтячими руками він притримувався за одвірок і невидющим поглядом тупо дивився в лабораторію.

Докторе Свозилова, врятуйте мене! — прошепотів він нарешті.

Коли Северсон та Алена кинулись до нього, Дітріхсон був уже непритомний. Голова в нього палала.

Результат медичного огляду був несподіваний: важке вірусне запалення мозкових оболонок.

Заразне захворювання… Як це могло трапитись? — похитав головою Навратіл.

Та ще й у наш час, коли заразних хвороб немає вже навіть на Землі! — додала Молодінова. — Тим більш дивно це тут, у герметичному приміщенні, яке ми так старанно перевіряли.

Лишається припустити, що Дітріхсон носив у собі інфекцію ще до початку подорожі, - висловив здогад Шайнер.

Це неможливо, — запротестував Вроцлавський. — Як ви знаєте, я був присутній при медичному огляді Дітріхсона перед стартом і можу заприсягтися, що огляд було проведено так само ґрунтовно, як і у всіх. Ніяких шкідливих мікроорганізмів не було виявлено.

Академік Навратіл поклав на стіл кілька знімків.

А оці проби все-таки ясно показують цілу колонію вірусів у небезпечній близькості до кори головного мозку. Товариш Шайнер, безперечно, має слушність. Тепер пригадую, що вчора перед початком зміни Дітріхсон зайшов до мене і попросив, щоб замість нього в електростанції почергував академік Ватсон, — мовляв, той погодився. Дітріхсон посилався на те, що почуває себе не гаразд. Одверто кажучи, я подумав, що він трохи симулює, бо видавався він здоровим…