Володимир Бабула - Сигнали з Всесвіту

«Що трапилось?.. Пошкоджено атомну електростанцію?» Дітріхсон підхопився, намацав вимикач, клацнув… Ні, електрична мережа ціла. Чому ж не працюють двигуни?.. Чи, може, відмовились працювати реактори?

Кораблем прокотився глухий гуркіт; Дітріхсона шпурнуло вперед.

«Ну, все гаразд!» — зітхнув він із полегшенням. Але радість його тривала недовго: реактори замовкли знову.

Страшенно переляканий, Дітріхсон судомно вхопився за ремені і заплющив очі. Йому здавалося, що міжзоряний корабель падає, - падає у незміряне темне провалля безмежного Всесвіту.

Реактори ще коли-не-коли відгукувались, але то були тільки окремі вибухи з неправильними інтервалами.

— Кінець… кінець… — шепотів Дітріхсон, схопившись за голову. — Навіщо?.. Куди?.. В ім’я чого?.. Прокляття!

Академік Хотенков зайшов до кабінету президента Всесвітньої Академії наук із сяючим обличчям.

У вас народився син? — пожартував президент.

Так, прекрасний чорнявий син, товаришу президенте! — підхопив з посмішкою Хотенков. — Хлопчина хоч куди!

В такому разі од щирого серця вітаю вас!

Син у мене народився, але… — Хотенков примружив очі і зітхнув. — Але, сказати правду, він не мій…

Цікаво! А чий же він тоді?

З таким самим успіхом міг би бути й вашим.

Ви жартуєте? — закліпав очима президент. Він, правда, відчував каверзу: Хотенков полюбляє встругнути якусь штуку. Але цього разу в нього дуже серйозний вигляд.

Справді, ви теж винні, що син не мій! — так само серйозно продовжував академік. — Поясню вам це пізніше… Скажіть-но мені, прошу, — запитав він, показуючи на велику схему Сонячної системи. — Як ви гадаєте, ця карта — правильна?

Сподіваюсь, що так. Інакше б ми її тут не почепили.

Незважаючи на це, дозволяю собі стверджувати, що вона — хибна.

Цього не може бути. Схема не знати скільки разів перевірена старанними спостереженнями… Ви сьогодні говорите самими загадками. Не інтригуйте, а краще кажіть прямо, що замислили.

Гаразд. Тоді повернемось до мого новонародженого. Хочете бачити його фотографії?.. — Хотенков видобув з кишені кілька знімків і поклав їх на стіл навмисне перевернутими.

Президент обережно перевернув їх і спантеличено зупинився. Однак одразу ж засміявся:

Це добре, це добре! Кажете — син?.. — за хвилину він став серйозним. — Ви відкрили ще один супутник Плутона?

Це не супутник, а планета.

Отже, дочка!.. Постривайте, що це ви говорите? Тільки зараз я усвідомив… Планета?.. І в нашій Сонячній системі?.. Адже ви стверджували хвилину тому, що карта — хибна?

Так, я це стверджував. А доказ того, що я маю рацію, лежить перед вами.

Отже, десята планета?.. Неймовірно!.. Як вона могла так довго ховатись від наших досконалих приладів?.. Може, ви хочете мені сказати, що ми, виявивши планети біля Сіріуса, були настільки сліпі, що не зуміли розгледіти Чорного пасажира, який ховався майже на відстані руки?

Чорний пасажир! Так, це добре сказано. Ви влучили просто в яблучко! — засміявся Хотенков. — Щойно відкриту планету так і слід назвати.

Хто ж її відкрив?

Важко сказати. Їх було багато: Молодінова, Вроцлавський, Мадараш, Навратіл…

Екіпаж «Променя»!.. Це дивовижно! Двічі ми облетіли Сонячну систему — і нічого… Прошу вас, не інтригуйте мене більше, розповідайте все, що ви про це знаєте.

Поки що небагато. Я дістав повідомлення з «Променя» десять хвилин тому, і ще неповне. Воно летіло до нас приблизно шість годин — отже, близько семи годин тому «Промінь» зустрів космічне тіло, яке замалим не спричинилося до катастрофи. Чорний пасажир дістав своє ім’я не випадково. Планета справді, в прямому розумінні слова, чорна. Абсолютно без атмосфери, як наш Місяць, і приблизно така ж на розмір. Її поверхня має дивовижну властивість, яка захистила її від пильних очей астрономів. Вона поглинає сонячне світло. Мабуть, містить у собі великий відсоток вуглецю і має, найпевніше, пилувату структуру. Тому не дивно, що цей Чорний пасажир так довго ховався від нас.

Я не дивуюсь, що ми його не виявили з наших обсерваторій на Землі та на Місяці, але як могло статися, що його не знайшли навіть наші дослідницькі експедиції? Але чому його не зрадили гравітаційні сили?

І на це запитання екіпаж «Променя» дав нам відповідь. Чорний пасажир віддалений від орбіти Плутона майже на дві світлові години. Коли наша перша експедиція перетнула орбіту Плутона, десята планета, мабуть, перебувала на протилежному боці Сонячної системи. Подібне до цього сталося і під час другої експедиції. Що ж до гравітаційних сил, то вони, через незначні розміри Чорного пасажира, надто малі, щоб мати будь-який вплив на рух Плутона.