Річард Метісон - Я — легенда

Здесь есть возможность читать онлайн «Річард Метісон - Я — легенда» — ознакомительный отрывок электронной книги совершенно бесплатно, а после прочтения отрывка купить полную версию. В некоторых случаях можно слушать аудио, скачать через торрент в формате fb2 и присутствует краткое содержание. Город: Харків, Год выпуска: 2016, ISBN: 2016, Издательство: Книжковий Клуб «Клуб Сімейного Дозвілля», Жанр: Фантастика и фэнтези, на украинском языке. Описание произведения, (предисловие) а так же отзывы посетителей доступны на портале библиотеки ЛибКат.

Я — легенда: краткое содержание, описание и аннотация

Предлагаем к чтению аннотацию, описание, краткое содержание или предисловие (зависит от того, что написал сам автор книги «Я — легенда»). Если вы не нашли необходимую информацию о книге — напишите в комментариях, мы постараемся отыскать её.

Роман геніального фантаста Річарда Метісона про зомбіапокаліпсис, спричинений невідомим вірусом. Оплакуючи близьких і навіки втрачене минуле, Роберт Невілл, єдиний носій імунітету до нього, день за днем, місяць за місяцем убиває колишніх людей, перетворених вірусом на вампірів. Крізь сутінки він хоче прокласти дорогу до тих, хто, подібно до нього, ще протистоїть крижаному жаху, на який перетворився світ. Але, шукаючи порятунок від самотності, Невілл знаходить неочікуване — новий світ, де місця йому вже немає.
Переклад з англійської Євгена Гіріна

Я — легенда — читать онлайн ознакомительный отрывок

Ниже представлен текст книги, разбитый по страницам. Система сохранения места последней прочитанной страницы, позволяет с удобством читать онлайн бесплатно книгу «Я — легенда», без необходимости каждый раз заново искать на чём Вы остановились. Поставьте закладку, и сможете в любой момент перейти на страницу, на которой закончили чтение.

Тёмная тема
Сбросить

Интервал:

Закладка:

Сделать

Зі стогоном він підвівся і, спотикаючись, дійшов до ванної. Умився й підставив голову під струмінь. «Кепсько, — скаржився він подумки, — зовсім кепсько. Я, мабуть, у пеклі». У дзеркалі він бачив відображення змученого бородатого чоловіка років за сорок. «Любові чари правлять бал» [18] Пісня «Love, Your Magic Spell Is Everywhere» з кінофільму «Правопорушник» («The Trespasser», 1929). , — промугикав раптом він. Слова безглуздо тріпотіли в його голові, як мокрі простирадла на вітрі.

Він повільно увійшов до вітальні й відчинив вхідні двері. З його вуст зірвалася лайка, коли він побачив поперек тротуару понівечене тіло жінки. Він гнівно напружився, але через це біль знову запульсував у голові, і довелося розслабитися. Почувався він кепсько.

Небо було мертвотно-сірим. «Чудово, — міркував він. — Ще один день у цій замурованій щурячій дірі». Злісно грюкнувши дверима, він здригнувся від болю, що знову роздирав йому голову. Ззовні почувся хрускіт, коли залишки дзеркала впали й розтрощилися об долівку ґанку. «Казково», — встиг подумати він, перед тим як біль знову пронизав його голову.

Дві чашки гарячої чорної кави зробили його шлунку лише гірше. Він відставив чашку й пішов до вітальні. «До біса це все, — думав він, — нап’юся знову».

Алкоголь на смак був наче скипидар, тому він із роздратованим гарчанням пожбурив склянкою в стіну, дивлячись, як випивка стікає на килим. «Дідько, я так без склянок лишуся», — подумав він, намагаючись опанувати власне дихання, від чого ніздрі в нього широко роздулися.

Завалившись на диван, він сидів і повільно трусив головою. Усе це безглуздо; вони перемогли, клята нечисть подужала його.

Він знову відчував занепокоєння; відчуття було таким, неначе він ставав усе більшим, а будинок навколо стискався, і було лише питанням часу, коли він, роздираючи на шматки каркас будівлі, проб’ється назовні, а довкола ширятимуть рештки будинку — дерево, пластик та цегла. Він швидко підвівся й пішов до дверей, тремтливими руками відчиняючи їх.

Він стояв на газоні, вдихаючи на повні груди вологе ранкове повітря, відвернувшись від ненависного йому будинку. Його лють поширювалася на все довкола — прилеглі будинки, бруківку, тротуар, газони — він ненавидів усю Сімарон-стрит.

Це почуття в ньому наростало дедалі сильніше. Ураз він зрозумів, що йому конче потрібно покинути це місце. Хмарна чи яка там погода, але він хотів забратися геть.

Він зачинив двері, відімкнув гараж і підняв товсті розсувні ворота доверху. Назад він їх не опускав. «Я скоро й повернуся, — думав він. — Лише трохи прокатаюся».

Давши задній хід, він виїхав під’їзною доріжкою на вулицю, розвернув універсал і втиснув важіль газу в підлогу, прямуючи в бік бульвару Комптон. Він гадки не мав, куди їде.

На швидкості сорок миль він завернув за ріг, розганяючись до шістдесяти п’яти. Авто під ним мчало вперед, а він і далі втискав важіль газу ногою. Його руки цупко тримали кермо, а обличчя застигло, мов кам’яне.

Розігнавши авто до вісімдесяти дев’яти миль за годину, він пронісся безлюдним, покинутим бульваром, розтинаючи тишу громовим ревом двигуна.

«Це здичілий сад; лиш бур’яни, потворне й хиже зілля, буяє в нім…» [19] Цитата з п’єси Вільяма Шекспіра «Гамлет», дія перша, сцена 2, репліка Гамлета (переклад Леоніда Гребінки). — проказував він подумки, повільно ступаючи цвинтарем.

Трава виросла настільки високою, що хилилася додолу від власної ваги. Подвір’я цвинтаря заповнила тиша, яку порушували тільки шелест трави під його чобітьми та спів пташок, якого нікому тепер було цінувати. «Колись я думав, що вони співають, бо світ перебуває в гармонії, — міркував Роберт Невілл. — Тепер знаю, що помилявся. Вони співають, бо на більше їм бракує клепки».

Він промчав шість миль на повній швидкості, допоки усвідомив, куди прямував увесь цей час. Чудно, як його тіло та розум приховали це від свідомості. Він лише знав, що почувався зле й пригнічено, бажаючи забратися якнайдалі від будинку. Але й подумати не міг, що прагнув навідати Вірджинію.

Утім, не забарившись, він приїхав прямісінько в це місце. Залишив авто на узбіччі, зайшов крізь поіржавілі ворота і впевнено став крокувати порослим хащами подвір’ям.

Він уже й пригадати не міг, як давно востаннє тут був. Щонайменше місяць. Він жалкував, що не взяв із собою квітів, проте він навіть був не певен, куди їде, доки не прибув сюди.

Він міцно стис губи, відчуваючи, як давній смуток здушив усе всередині. Ну чому він не міг поховати тут і Кеті? Навіщо було сліпо дослухатися до тих телепнів та їхніх розпоряджень під час чуми? Якби тільки вона могла бути тут же, спочиваючи поблизу своєї матері.

Читать дальше
Тёмная тема
Сбросить

Интервал:

Закладка:

Сделать

Похожие книги на «Я — легенда»

Представляем Вашему вниманию похожие книги на «Я — легенда» списком для выбора. Мы отобрали схожую по названию и смыслу литературу в надежде предоставить читателям больше вариантов отыскать новые, интересные, ещё непрочитанные произведения.


Отзывы о книге «Я — легенда»

Обсуждение, отзывы о книге «Я — легенда» и просто собственные мнения читателей. Оставьте ваши комментарии, напишите, что Вы думаете о произведении, его смысле или главных героях. Укажите что конкретно понравилось, а что нет, и почему Вы так считаете.

x