Владимир Кучмук - Програмування на мові Довіря

— Що ж уряд Сполучених Штатів дещо заборгував нам… — сказав Вадим.

— Так то уряд заборгував, — сказав Анатолій. — Але ж він в цій країні не годує. А брати просто так у місцевих торговців совість не дозволяє.

— Тоді треба розжитись готівкою, брати у торговців те, що нам потрібно і залишати гроші, — одразу запропонував Віктор.

— Де будемо брати гроші? — Вадим трохи випередив інших і, розмовляючи, розвернувся назад.

Він не помітив перехожого, який йшов йому назустріч, і зіштовхнувся з ним.

— От треба отак було бігти… — прокоментував невеличку пригоду Вадим, потираючи потилицю.

— А ти краще подивись на свого візаві… — захихотав Віктор.

Перехожий спочатку просто остовпів. Потім він потер правицею лоба, перелякано подивився навкруги, перевів погляд нагору, обережно помацав простір перед собою лівицею, зробив невпевнені перші крокі, і знову кудись побіг.

— Цього рано чи пізно треба було чекати: нас вони не бачать, але фізично ми для них існуємо, — підсумував результат пригоди Анатолій.

Четвірка була майже у центрі міста. Хлопці пройшли повз автостоянки та ввійшли у невеличкий скверик неподалік від пам'ятника Вашингтону.

У скверику на лавочці жваво розмовляли дві молоді жінки, а поруч бігали, граючись, їхні діти: хлопчик та дівчинка.

Раптом хлопчик зупинився, подивився на хлопців і закричав: «Мамо! Дивись от ті дяді з телегли, яких показували по телевізолу!»

Хлопці переглянулись між собою: такого розвитку подій вони явно не чекали: несподівано виявилось, що не такі вони вже й невидимі.

Одна з жінок припинила розмову і подивилась в напрямку погляду сина.

— Знову ти щось вигадуєш, Джонні. Нікого тут немає. Заспокойся.

Але тут дівчинка пильно подивилась в ту сторону, куди показував хлопчик.

— А Джонні плавий. Це ті самі дяді, яких показували у новій телеглі.

Мати дівчинки, зрозуміло, також нікого не побачила.

— Дженні! Тобі також захотілось порозважатися у такий спосіб?

— Ні, мамо, — дівчинка вперто стояла на своєму. — Вони залаз стоять всі лазом ось тут.

Здивовані хлопці не стали чекати можливого небажаного розвитку події і швидко рушили подалі від небезпечного місця.

— Мамо! Вони уходять! — хлопчик побіг за четвіркою, і дівчинка за ним.

— Джонні! Негайно назад! Ти чуєш?

— Дженні! До мене! — пролунав суворий голос.

Вадим обернувся і побачив, як діти неохоче підкорились матерям.

— Я говолив плавду… — почав рюмсати Джонні.

— Чому ви нам не вілите… — дівчинка також схлипувала від почуття гострої несправедливості.

І матері заходились заспокоювати малюків.

— Оце так несподіванка! — Віктор був явно збентежений подією. — Однак чому це діти нас бачать, а дорослі — ні?

— Над цим треба ще думати, — сказав Вадим.

— А пригадайте Джулію. Божевільну з психіатричної клініки. Вона також сприймала нас не так, як інші, — пригадав Анатолій.

— Пропоную знайти якесь затишне місто, подалі від дітей, і спробувати експрес-методом розв'язати це питання, — як завжди практично підійшов до справи Олександр.

— Що це за такий експрес-метод? — здивувався Анатолій.

— Якнайшвидший, — лаконічно відповів Сашко.

Хлопці зайшли до невеличкого бару. Хазяїн меланхолійно протирав бокали і навіть не звернув уваги на незвичні рухи дверей: він твердо знав, що постійні відвідувачі з'являться ближче до вечора.

Четвірка сіла за перший столик.

— Маємо чергову проблему, — розпочав Віктор. — Для дорослих ми прозорі, вони ведуть себе відповідно, і на нас не реагують.

— А діти і божевільні нас бачать, — замислився Олександр.

— Щодо божевільних, — озвався Анатолій. — Я думав над випадком з Джулією ще в тій лікарні…

— Ну не тягни, — поквапив його Віктор.

— По-перше, пригадайте форму місцевості навколо лікарні. По-друге, з часу пошуків інформації про вплив, про мандалу і древо життя, я прочитав про вару. Якщо пам'ять мене не зраджує, то вара це є щось на зразок обителі блаженних в квадратній огорожі.

/*Вaра — в іранській міфології притулок, обитель праведників. Мотив квадратної огорожі, всередині якого впорядкований світ, протиставлений силам хаосу і смерті, просліджується у декотрих індоєвропейських традиціях (прямокутні в плані храми в іранській, слов'янській, давньогрецькій та інших традиціях).*/

— А точно, ділянка там була квадратна, — пригадав Вадим. — І цілком можливо, що це може бути ключем до з'ясування проблеми.

— Приймається за версію, — сказав Анатолій. — Але що, власне, об'єднує дітей та божевільних?