Владимир Кучмук - Програмування на мові Довіря

— Тепер я розумію призначення велетенських малюнків у пустелі Наска, і взагалі розміщення мегалітів у вузлах глобальної сітки, — перебив його Віктор. — Вони спеціально зроблені для впевненої орієнтації при віртуальному переміщенні, а, можливо, також для перевірки вчителями-нагвалями навичок по переміщенню майбутніх шаманів в районах крапок.

— А я можу додати, що при переміщенні шаманів-нагвалів над поверхнею Землі їх можуть бачити інші люди у вигляді світлих плям, які швидко переміщуються, і ці люди сприймають їх як літаючі об'єкти, — пролунало припущення Олександра.

— Однак вони вважають, що бачать прибульців, — продовжив думку Віктор.

— Вони вважають саме те, про що їм настирливо твердять засоби масової інформації, — пояснив його батько.

— Якщо пам'ятаєте, то загадкові «кільця» на полях можуть бути не чим іншим, як «входженням» у глибини Землі під різними кутами, — додав Вадим. — У Мітинг Кріку ми теж заглиблювались на двісті кілометрів.

— Відверто кажучи, я тоді не звернув ніякої уваги на зміну місцевості, — сказав Сашко.

— І я нічого незвичного не помітив, — додав Віктор.

— Тоді нам не до того було, — згадав події того часу Вадим. — Але ми обов'язково перевіримо це цікаве припущення.

Батьки мовчали і уважно слухали дітей.

— А чого нам чекати, можна спробувати і подивитись будуть такі кільця чи ні прямо зараз, — запропонував Віктор.

— Зараз — не треба, — заперечила Наталя Костянтинівна, пригадавши нещодавні перипетії. — Можливо, якось потім, в якомусь більш примітному, з точки зору повернення, місці.

— Повертаємось до початку розмови. Чи варто нам знову вирушати в путь, до Сонорського вузла, — сказав Анатолій.

— А, може, рушимо додому? — запитала Віра Іванівна.

— Найближчою крапкою там є Слов'янська крапка. І вона знаходиться на території Білорусі, майже на кордоні, — пояснив Вадим.

— А нам візи непотрібні, — сказав Віктор.

— А до чого нам, власне, крапка? — запитав Олександр. — Діапазон впливу достатній, щоб вирішити багато нагальних питань.

— А Сашко правий, — Вадим навіть встав зі свого місця. — Ми можемо вплинути хоча б на припинення наших пошуків зі сторони американців…

— Пропоную спочатку «витерти» всю інформацію про вплив у розвідувальних служб, — підхопився і Анатолій. — Знищити усі документи про нашу розробку.

— Щось це мені нагадує генія бажання у одному з творів Бестера, — сказав Тарас Володимирович.

/*Бестер Альфред (1813–1987) — письменник-фантаст, автор таких розповідей як «Феномен зникнення», «Зірочка світла, зірочка рання» та роману «Людина без обличчя».*/

— Ну і добре, можемо практично використати, так би мовити набутий досвід, — підтримав Анатолія Вадим.

— Але це означає, що спочатку ми повинні попрацювати у США, послідовно «вираховуючи» ланки усіх даних про нас, починаючи з президента та причетних розвідок, а потім переміститись до Ізраїлю і повторити операцію, — почав намічати послідовність дій практичний Олександр.

— Не все так просто, — охолодив його Анатолій. — Ми в змозі «витерти» пам'ять про нас у людей, але існує значна кількість носіїв інформації, знищення яких потребує часу.

— Тоді спочатку прийдеться знищувати фізичні дані, які торкаються впливу, за допомогою людей, а потім вже працювати з тими, хто допомагав, — с ходу запропонував Вадим.

— Слушно, — прозвучала коротка Сашкова оцінка пропозиції.

— Постривайте! — обличчя Анатолія проясніло. — Перед тим як «витирати» інформацію, ми можемо узнати про що думають президенти, наприклад, США і РФ.

— А також і президент нашої рідної України, — додав Віктор.

— А щодо побоювань тьоті Наталі, то зробимо так, що протягом певного часу сюди ніхто не зайде, — сказав Вадим. — Нікому навіть і думки не спаде про це.

— А, крім того, добре запам'ятаємо місце повернення, — додав Анатолій.

— А якщо будемо «повертатися» вночі? — зауважила Віра Іванівна.

— Слушне питання, — погодився Анатолій. — Тоді зробимо так: протягом певного часу, наприклад, тридцяти годин, заборонимо вхід до цього будинку. Відповідно матимемо час на повернення завтра, якщо, з якоїсь причини, не встигнемо сьогодні.

— Тоді нам нічого не заважає прямо зараз «промацати» думки президентів, — встав зі свого місця Сашко і звів руки, показуючи, що треба збиратись разом. — Ніхто не буде заперечувати?

Всі мовчки повставали зі своїх місць і почали займати свої місця.

«Хазяйко. Є ще хтось у цьому будинку?»