Енді Вір - Марсіянин

О 13:30 я притулив дриль до верстака. Кожуха на ньому немає, бо мені треба було провести всередину дріт. Якщо дриль торкався верстака певним чином, метал з’єднався з металом.

Саме це й сталося.

Струм пройшов через позитивний дріт дриля, через верстак, через балони, через корпус «Пасфайндера», через купу неймовірно чутливої і незамінної електроніки і вийшов через негативний дріт дриля.

«Пасфайндер» працює на 50 міліамперах. А отримав він 9000 міліампер, які переорали тендітну електроніку, спалюючи все на своєму шляху. Запобіжники згоріли, але було запізно.

«Пасфайндеру» кінець. Я втратив свій зв’язок із Землею.

Я залишився сам.

ЗАПИС У ЖУРНАЛІ: СОЛ 197

*Зітхає*

Знаєте, я хотів би, щоб хоч раз усе пройшло згідно з планом.

Марс продовжує намагатися вбити мене.

Хоча… Це не Марс влаштував «Пасфайндеру» електричний стілець. То ж трохи виправлюся: Марс і моя недолугість продовжують намагатися вбити мене.

Гаразд, досить себе жаліти. Я не приречений. Просто усе буде важче, ніж я розраховував. Я маю все, що треба для виживання. І «Гермес» летить мені на порятунок.

Я виклав каміння азбукою Морзе. «ПАСФ ЗГОРІВ 9 АМПЕР. не ВОСКРЕСНЕ. РЕШТА ЗА ПЛАНОМ. ПОЇДУ ДО АПМ».

Якщо я зможу дістатися АПМ «Ареса-4», то не пропаду. Але після втрати зв’язку з NASA, мені доведеться самому збирати свій марсіянський дім на колесах, щоб дістатися туди.

Наразі, я зупинив усі роботи. не хочу продовжувати, не маючи плану. Впевнений, що в NASA придумають купу ідей, але мені доведеться обходитися власними.

Як я вже казав, Велика Трійка (регулятор атмосфери, генератор кисню і відновлювач води) життєво необхідні. Я зміг обійтися без них під час експедиції до «Пасфайндера». Я використовував фільтри CO 2, щоб очищати повітря, а також набрав кисню й води на всю дорогу. Цього разу так не вийде. Велика Трійка мені потрібна.

Проблема в тому, що разом вони тягнуть забагато енергії, а працювати повинні постійно. Акумулятор марсохода має 19 кіловат-годин енергії. Один генератор кисню потребує 44,1 кіловат-години на сол. Бачите, де заковика?

Знаєте що? Від постійного вимовляння слів «кіловат-година на сол» в мене язик розбухне. Я придумаю нову наукову одиницю вимірювання. Одна кіловат-година на сол дорівнює… та чому завгодно… гм… Щось погано виходить… назву її ніндзя-піратом.

Загалом, Великій Трійці необхідно 69,2 ніндзя-пірата, більшість з яких потрібна генератору кисню і регулятору атмосфери (відновлювач води бере звідти лиш 3,6).

Доведеться скорочувати споживання.

Найлегше скоротити відновлювач води. Я маю 620 літрів води (а було ще більше, поки Дім не вибухнув). Мені треба лиш три літри води на сол, тож мого запасу вистачить на 206 солів. Після мого від’їзду і до того, як мене заберуть (або я помру в процесі) має минути лиш 100 сол.

Висновок: відновлювач води мені взагалі не потрібен. Я питиму скільки треба і викидатиму відходи назовні. Ти все зрозумів правильно, Марсе, я на тебе мочитимусь і гидитиму. Це тобі за те, що весь час намагаєшся мене вбити.

Ну от. Зберіг 3,6 ніндзя-пірата.

ЗАПИС У ЖУРНАЛІ: СОЛ 198

Величезне досягнення з генератором кисню!

Я просидів більшу частину дня над його характеристиками. Він нагріває CO 2до 900°C, тоді пропускає крізь цирконієвий елемент для електролізу, щоб відколупнути атоми вуглецю. Більшість енергії витрачається на нагрівання газу. Чому це важливо? Тому що я тут один, а генератор розрахований на шістьох. Одна шоста об’єму CO 2дає одну шосту витрат енергії на нагрівання.

В характеристиках написано, що він потребує 44,1 ніндзя-пірата, але увесь цей час він використовував лиш 7,35 через зменшене навантаження. Оце вже діло!

Залишається ще питання регулятора атмосфери. Він бере пробу повітря, визначає, що з ним не так, і виправляє проблему. Забагато СО 2? Вилучити. Недостатньо О 2? Додати. Без нього, генератор кисню нічого не вартий. СО 2слід відділити від повітря, щоб переробити.

Регулятор аналізує повітря за допомогою спектроскопії, а тоді розділяє гази, переохолоджуючи їх. Різні речовини перетворюються на рідину за різних температур. на переохолодження таких об’ємів повітря на Землі знадобиться страшна кількість енергії. Але тут не Земля (про що я не забуваю ані на хвилину).

Тут, на Марсі, переохолодження проводиться за допомогою перекачування повітря у резервуар за межами Дому. Повітря швидко охолоджується до зовнішньої температури, що коливається в межах від −150°C до 0°C. Коли надворі тепло, використовується додаткове охолодження, але в холодні дні повітря стає рідким задурно. Справжні витрати енергії починаються під час подальшого нагрівання. Якби повітря поверталося в Дім ненагрітим, я замерз би на смерть.