Енді Вір - Марсіянин

Хоч «Ірида» і трималася на п’яти великих болтах, сила удару лягла на один-єдиний. Болт був створений протистояти чималим навантаженням; він один міг тримати всю вагу апарата. Але він не міг витримати раптовий удар незакріпленої трьохсоткілограмової маси.

Болт зрізало. Тягар ліг на решту чотири. Оскільки початковий поштовх минув, їхнє завдання було суттєво легшим за те, яке мав їхній полеглий товариш.

Якби команда контролю мала досить часу на звичайні перевірки, вони помітили б незначний дефект одного з болтів. Цей дефект його трохи послабив, хоч це і не могло би призвести до негараздів на звичайній місії. Але й тоді вони замінили б його на непошкоджений.

Зміщений центр маси призвів до нерівномірного розподілу сили між болтами, основну частину якої тепер ніс той, що з дефектом. Скоро він також не витримав. Після того, решта три повилітали один за одним.

«Ірида» злетіла зі своїх кріплень під аеродинамічною капсулою і вдарилася об корпус ракети.

•••

– Ого! – вигукнув диспетчер набору висоти. – Центр, прецесія більша за припустиму!

– Що? – спитав Мітч, а на його панелі заблимали вогники й запищали сигнали.

– Перевантаження 7g, – сказав хтось.

– Періодична втрата сигналу, – гукнув інший голос.

– Набір, що там коїться? – добивався відповіді Мітч.

– Як з ціпка зірвалася. Крутиться навколо повздовжньої осі, прецесія сімнадцять градусів.

– Швидко крутиться?

– Не менше п’яти обертів на секунду, і ухиляється від курсу.

– На орбіту вивести зможете?

– Я геть не можу нею керувати: сигнал то зникає, то з’являється.

– Зв’язок! – випалив Мітч до диспетчер комунікацій.

– Працюємо над цим, Центр, – була його відповідь. – Проблема з бортовою системою.

– Значні перевантаження, Центр.

– Наземна телеметрія показує відхилення від робочої траєкторії на двісті метрів.

– Втратили сигнал від апарата, Центр.

– Зовсім нічого? – спитав він.

– Підтверджую, Центр. Переривчастий сигнал від корабля, але не від апарата.

– Трясця, – сказав Мітч. – Він теліпається всередині капсули.

– Він кружляє, Центр.

– Чи зможе він дотягти до сякої-такої орбіти? – спитав Мітч. – Хоча б наднизької? Ми могли б…

– Втратили сигнал, Центр.

– У нас втрата сигналу.

– Те саме.

В кімнаті затихло все, крім попереджувальних сигналів.

За мить Мітч спитав:

– Відновили?

– Шкода, – сказав Зв’язок.

– Земля? – спитав Мітч.

– Це Земля, – почулася відповідь. – Корабель поза зоною візуального спостереження.

– Супутник? – спитав Мітч.

– Супутник сигнал не приймає.

Мітч подивився на основний екран. Зараз він показував білі букви «ВТРАТА СИГНАЛУ» на чорному тлі.

– Центр, – сказав голос по радіо, – Есмінець «Стоктон» доповідає про уламки, що падають з неба. Координати відповідають останньому відомому положенню «Іриди».

Мітч опустив голову на долоні.

– Зрозумів, – сказав він.

Тоді він вичавив із себе слова, які кожен керівник польотів сподівається не вимовляти ніколи:

– Земля, говорить Центр. Замкніть двері.

Це був сигнал виконувати процедури на випадок невдалого запуску.

З кімнати для почесних гостей на пригнічений Центр управління польотами дивився Тедді. Він глибоко вдихнув і повільно видихнув. з тугою подивився він на блакитну теку, в якій лежала його бадьора схвальна промова з приводу бездоганного запуску. Він поклав її до дипломата, витягши натомість червону теку з іншою промовою.

•••

Венкат в своєму кабінеті виглядав з вікна на космічний центр за ним. Космічний центр, який зберігав найбільш передові знання по ракетну техніку, сьогодні не зміг успішно провести запуск.

Задзвонив мобільний телефон. Це знову його дружина. Нехай запише повідомлення на голосову пошту. Він зараз не міг з нею розмовляти. Як і з будь-ким іншим.

На комп’ютері дзенькнув сигнал. Глянувши на екран, він побачив листа від ЛРР. Вони передали повідомлення від «Пасфайндера»:

[16:03] ВОТНІ: Як пройшов запуск?

Мартінезу:

Доктор Шілдз каже, що я мушу написати особисті повідомлення кожному з членів екіпажу. Вона каже, що так я збережу свій зв’язок з людством. Я думаю, що це маячня. Але, що вдієш, це наказ.

З тобою я можу говорити прямо:

Якщо я помру, то хочу, щоб ти навідав моїх батьків. Вони захочуть з перших вуст почути, чим ми там на Марсі займалися.

Нелегко говорити з подружжям про їхнього померлого сина. Просити такого – це забагато, тому я прошу тебе. Я міг би написати, що ти мій кращий друг і таке інше, але звучало б тупо.