Енді Вір - Марсіянин

Одного разу я спробував апелювати до мами.

– Не будь таким скиглієм, – порадила вона.

До інших новин: до збору врожаю лишилося сім солів, а я ще не готувався. Для початку, треба змайструвати мотику. Також треба поставити надворі який-небудь сарай для врожаю. не можна просто скидати його на купу від відкритим небом. Перша-ліпша сильна буря стане причиною Великої марсіянської міграції картоплі.

Хай там як, усе це мусить почекати. Сьогодні в мене насичений день. Після очистки панелей, треба оглянути усю сонячну ферму, щоб з’ясувати, чи не пошкодило її вітром. Тоді треба зробити те саме з марсоходом.

Краще почати раніше.

•••

Шлюз №1 повільно зменшував тиск до 0,006 атмосфери. Вотні в скафандрі чекав завершення циклу всередині. Він робив це без перебільшення сотні разів. Будь-які побоювання, які, можливо, з’являлися в нього на сол 1, давно зникли. Тепер це стало для нього нудною рутиною перед виходом на поверхню.

Поки тиск зменшувався, атмосфера Дому стискала шлюз, і фрагмент AL102 розтягнувся востаннє.

На сол 119 цілісність Дому порушилась.

Спочатку розрив був менше міліметра. Перехрещені вуглецеві волокна мали б запобігти подальшому його росту, але численні навантаження порозтягували вертикальні волокна і ослабили горизонтальні до повної непридатності.

Дім натиснув на слабке місце усією силою своєї атмосфери. За десяту долю секунди розрив уже виріс до метра завдовжки, пробігши паралельно до стрічки шову. Він поширювався уздовж цієї лінії, поки не оббіг навколо і не зустрівся сам із собою. Після цього шлюз вже не був приєднаний до Дому.

Нічим не врівноважена сила тиску вистрелила шлюзом, наче гарматним ядром, у той час як атмосфера Дому вибухово покидала його крізь отвір. Всередині шлюзу задні двері вдарили захопленого зненацька Вотні з силою пострілу.

Шлюз пролетів сорок метрів, перш ніж упав на поверхню. Вотні, що ледь оговтався від одного шоку, тут же таки зазнав іншого, коли полетів на передні двері обличчям уперед.

Скло шолома взяло на себе більшу частину сили удару і розлетілося на сотні маленьких кубиків. Вотні вдарився головою об внутрішній бік шолома і впав, оглушений.

Шлюз проскакав поверхнею ще п’ятнадцять метрів. Захисна набивка скафандра врятувала Вотні від багатьох переломів. Він намагався зрозуміти, що сталося, але свідомість ще не повернулась до нього повністю.

Нарешті зупинившись, шлюз завмер на боку в хмарі пилюки.

Вотні лежав на спині й дивився порожнім поглядом угору крізь діру в розтрощеному склі. з розрубаного лоба на обличчя стікала кров.

Він зібрав думки докупи й оцінив своє становище. Повернувши голову набік, він визирнув крізь вікно у задніх дверях. Віддалік здувався зруйнований Дім, а пісок перед ним засипало уламками й мотлохом.

Тоді його вуха вловили якесь шипіння. Прислухавшись, він зрозумів, що шипів не його скафандр. Десь у цьому шлюзі завбільшки з телефонну будку невеликий отвір випускав назовні повітря.

Він напружено прислухався до шипіння, а тоді торкнувся розбитого скла шолому. Потім він знову визирнув крізь вікно.

– От падло, та чи ти дратуєшся? – сказав він.

РОЗШИФРОВКА АУДІОЖУРНАЛУ: СОЛ 119

Знаєте що?! Нехай його холера візьме! І цей шлюз, і той Дім, і всю цю планету!

Серйозно, з мене годі! Терпець урвався! Повітря в мене лишилося на кілька хвилин, і хай мене чорти візьмуть, якщо я й далі гратимуся з Марсом в його ігри. Мене від них так верне, що скоро знудить!

Мені тільки й треба, що спокійно посидіти. Повітря витече і я помру.

Кінець. Більше ніяких дурних надій, ніякого самообману, ніяких винахідливих трюків. Мені це вже сидить в усіх печінках!

РОЗШИФРОВКА АУДІОЖУРНАЛУ: СОЛ 119 (2)

*Зітхання*… гаразд. Я вилив свій гнів, і тепер треба придумати, як врятуватися. Знову. Добре, подивимося, що можна вдіяти…

Я в шлюзі. з вікна мені видно Дім; до нього добрих 50 метрів. Зазвичай шлюз приєднаний до Дому. От в чому проблема.

Шлюз лежить на боку, я постійно чую шипіння. Тож або він пропускає повітря, або в ньому завелися змії. Так чи інакше, халепа немала.

Також, під час… що там, у біса, сталося… мною кидало, як тою пінбольною кулькою, і я розгатив скло шолому. Повітря сумновідоме тим, що не бажає залишатися у скафандрах з велетенськими дірками.

Здається, Дім повністю здувся і опав. Тож навіть з робочим скафандром мені не було б куди йти з цього шлюзу. Отака біда.

Треба хвилинку подумати. Треба вилізти з цього скафандру. Він занадто неповороткий для тісного шлюзу. Крім того, користі з нього тепер ніякої.