Енді Вір - Марсіянин

– Команда «Іґл-Ай-3» сказиться з люті, але нехай, – сказав Тедді. – Ми перенесемо їхній запуск, якщо ЛРР вчасно підготує апарат.

Брюс потер очі.

– Зробимо усе, що зможемо.

– Він помре з голоду, якщо не зробите, – сказав Тедді.

•••

Венкат сьорбнув кави й насупився на монітор. Місяць тому пити каву о дев’ятій вечора ще здавалося йому неприпустимим. Зараз вона стала необхідним пальним. Графіки роботи, розподіл фінансування, перестановки одних проектів, повне позбавлення ресурсів інших… він в цілому своєму житті не вдавався до стількох фокусів.

– NASA – це велика організація, – друкував він. – Вона погано реагує на раптові зміни. Єдина причина того, що ми зараз хоч якось просуваємося вперед – це розпачливі обставини. Люди разом, без колотнечі між відділами, роблять усе, на що спроможні, аби врятувати Марка Вотні. Я не можу передати, яка це рідкість. Навіть так, операція коштуватиме десятки, а може й сотні мільйонів доларів. Самі тільки вдосконалення АСМ є цілим проектом, над яким працює безліч людей. Сподіваюся, зацікавленість громадськості полегшить Вам завдання. Ми дуже вдячні за Вашу постійну підтримку, конгресмене, і сподіваємося, що ви зможете переконати комітет виділити додаткові кошти, які нам так потрібні.

Його перервав стук у двері. Піднявши погляд, він побачив Мінді. Вона була вдягнена в спортивні штани й футболку, а волосся недбало зав’язала в хвоста. Мода не витримувала понаднормових робочих годин.

– Вибачте, що турбую, – сказала Мінді.

– То нічого, – сказав Венкат. – Мені якраз потрібна перерва. Як справи?

– Він вирушив у дорогу, – сказала вона.

Венкат згорбився у кріслі.

– А може, це ще одне випробування?

Вона похитала головою.

– Він їхав прямо від Дому дві години, вийшов на коротеньку ПКД, а тоді їхав ще дві години. Скоріше за все, ПКД була потрібна для заміни акумулятора.

Венкат важко зітхнув.

– Може, це якийсь триваліший тест? з ночівлею чи що?

– Він від’їхав на сімдесят шість кілометрів від Дому, – сказала Мінді. – Якби це була ночівля, хіба не залишився б він десь на відстані пішого переходу?

– Залишився б, – сказав Венкат. – Чорт. Наші команди продумали кожен припустимий сценарій. Він ніяк не зможе дістатися «Ареса-4» за цих умов. Ми не бачили, щоб він завантажував генератор кисню чи відновлювач води. Для тривалої подорожі йому бракує елементарного життєзабезпечення.

– Не думаю, що він прямує до «Ареса-4», – сказала Мінді. – А якщо і так, то він обрав дивний шлях.

– Невже? – сказав Венкат.

– Він прямує на південний-південний захід. А кратер Скіапареллі на південний схід від нього.

– О, тоді може ще є надія, – сказав Венкат. – І що він зараз робить?

– Підзаряджається. Розклав на землі усі панелі, – сказала Мінді. – Останнього разу йому знадобилося на це дванадцять годин. Я хотіла втекти додому трохи поспати, якщо можна.

– Звісно, давай. Побачимо, що він робитиме завтра. Може, він поїде назад, до Дому.

– Може, – невпевнено сказала Мінді.

•••

– Ласкаво просимо назад, – сказала Кеті в камеру. – Ми розмовляємо з Маркусом Вашингтоном з Поштової служби США. Отож, містере Вашингтон, як я розумію, через місію «Арес-3» в історії Поштової служби дещо сталося вперше. Чи можете ви пояснити це нашим глядачам?

– Аякже, – сказав Маркус. – Усі два місяці вважали Марка Вотні загиблим. За цей час Поштова служба випустила в обіг пам’ятні марки, щоб його вшанувати. Ми надрукували двадцять тисяч і розіслали до поштових відділень усієї країни.

– А тоді виявилося, що він живий, – сказала Кеті.

– Так, – сказав Маркус. – Ми не друкуємо марки з людьми прижиттєво. Тому ми зупинили друк і відкликали марки, але тисячі вже були продані.

– Таке траплялося раніше? – спитала Кеті.

– Ні. Жодного разу за всю історію Поштової служби.

– Гадаю, вони зараз коштують добру копійчину.

Маркус посміхнувся.

– Можливо. Але, як я вже сказав, продали вже кілька тисяч. Тобто, ці марки рідкісні, але не надто.

Кеті захихотіла, а тоді звернулася до камери.

– Ми розмовляли з Маркусом Вашингтоном з Поштової служби Сполучених Штатів. Якщо ви маєте пам’ятну марку з зображенням Марка Вотні, бережіть її. Дякуємо, що завітали, містере Вашингтон.

– Дякую, що запросили, – сказав Маркус.

– Наш наступний гість – доктор Ірен Шилдс, психолог місій «Арес». Докторе Шилдс, вітаємо на нашій програмі.

– Дякую, – сказала Ірен, поправляючи мікрофончик на одязі.