Енді Вір - Марсіянин

Сьогодні я проведу ще один маленький експеримент. Переконавшись, що акумулятори наснажені повністю і працюють нормально, я від’єднав марсохід і причеп від живлення з Дому. Спатиму я в Домі, але залишу життєзабезпечення в марсоході увімкненим. Системи підтримуватимуть нормальний склад повітря, а завтра я подивлюся, скільки на це пішло енергії. Я слідкував за споживанням енергії, поки живлення йшло з Дому, і не побачив нічого несподіваного. Але це стане справжнім підтвердженням. Назвемо це «випробуванням власних джерел живлення».

Мабуть, це не найкраща назва. «Аполлон-1» не дасть збрехати.

•••

Екіпаж «Гермеса» зібрався в «залі».

– Давайте швиденько обговоримо стан справ, – сказала Льюїс. – Ми всі відстаємо від наших графіків наукових експериментів. Фоґелю, почнемо з тебе.

– Я замінив дріт у VASIMR 4, – рапортував Фоґель. – Це був наш останній товстожильний дріт. Якщо така проблема виникне знову, доведеться сплітати кілька тонкожильних, щоб провести такий струм. Також, знижується вихід енергії від реактора.

– Йогансен, – сказала Льюїс, – що не так з реактором?

– Мені довелося його прикрутити, – сказала Йогансен. – Справа в охолоджувальних платівках. Вони не відводять стільки тепла, скільки раніше. Окислюються.

– Як таке могло статися? – спитала Льюїс. – Вони ж іззовні корабля. Там немає нічого, з чим вони могли б реагувати.

– Гадаю, що вони набрали пилу або повітря через крихітні витоки з самого «Гермеса». Хай там як, а вони точно окислюються. Оксидна плівка забиває мікрорешітки, що зменшує площу поверхні. А що менше площа поверхні, то гірше розсіюється тепло. Тож я обмежила потужність реактора, щоб уникнути перегрівання.

– Ми можемо якось полагодити охолоджувальні платівки?

– Процес відбувається на мікроскопічному рівні, – сказала Йогансен. – І нам знадобилась би лабораторія. Зазвичай платівки міняють після кожної місії.

– Ми зможемо подавати достатньо енергії на двигуни до кінця місії?

– Так, якщо швидкість окислення не збільшиться.

– Гаразд, стеж за цим. Беку, як наше життєзабезпечення?

– Кульгає, – відповів Бек. – Ми в космосі набагато довше, ніж розраховували при створенні цих систем. в них є купка фільтрів, які зазвичай замінюють після кожної місії. Я знайшов спосіб чистити їх у хімічній ванні, яку я обладнав у лабораторії, але вона роз’їдає і самі фільтри. Поки що усе добре, але хто знає, що зламається наступним.

– Ми знали, що таке траплятиметься, – сказала Льюїс. – Конструкція «Гермеса» передбачає капітальний ремонт після кожної місії, але ми продовжили «Арес-3» з 396 днів до 898. Щось обов’язково ламатиметься. Ми маємо повне NASA помічників на такі випадки. Нам лиш треба вчасно проводити обслуговування. Мартінезе, що за пригода з твоєю каютою?

Мартінез наморщив чоло.

– Вона намагається мене підсмажити. Контроль температури не вправляється. Я думаю, проблема в трубах у стіні, які проводять охолоджувальну суміш. Я не можу їх дістати, бо вони зашиті в корпус. Кімнату можна використовувати для зберігання нечутливого до температури вантажу, але це все.

– То ти перебрався до Маркової кімнати?

– Вона поруч з моєю, – сказав він. – у ній те саме.

– То де ж ти спиш?

– У шлюзі №2. Це єдине місце, де люди через мене не перечіпатимуться.

– Недобре, – сказала Льюїс, хитаючи головою. – Якщо одні-єдині двері не витримають, ти загинеш.

– Не можу придумати, де мені ще можна спати, – сказав він. – Корабель доволі захаращений, а якщо я спатиму в коридорі, то заважатиму ходити.

– Гаразд, відтепер спатимеш у кімнаті Бека. Бек може спати у Йогансен.

Йогансен зашарілася і ніяково опустила очі.

– То… – сказав Бек, – ти знала про це?

– А ти думав, що ні? – сказала Льюїс. – Корабель в нас маленький.

– Ти не сердишся?

– Якби це була звичайна місія, то розсердилася б, – сказала Льюїс. – Але ми давно викинули сценарій. Якщо це не заважатиме виконанню ваших обов’язків, я не нарікатиму.

– Клуб знайомств «Мільйон миль над Землею», – сказав Мартінез. – Непогано!

Йогансен зашарілася ще дужче і закрила обличчя руками.

ЗАПИС У ЖУРНАЛІ: СОЛ 444

Я вже добряче набив руку. Може, коли все це скінчиться, я зможу випробовувати марсоходи.

Усе пройшло добре. Я п’ять солів їздив колами, в середньому долаючи 93 кілометри на сол. Це трохи більше, ніж я сподівався. Місцевість пласка і гладенька, тож це той самий «найкращий випадок». Коли я долатиму пагорби й обминатиму валуни, то і близько стільки не долатиму.