Єлизавета Кардиналовська - Загибель Щасливого Міста

– Що ти робиш, Дото? – здивований запитав Оноа.

Дото підвів збентежене обличчя.

– Ця штучка здається мені надто хороша, щоб стирчати тут, – сказав він, показуючи на долоні вже видертий з стіни круглий важкий самородок. – Арк був би вдячний за отакий камінчик, а нам він згодиться у тій країні.

– А гребля? Адже досить щілини – і вода лине на острів...

– Не я один... – промовив Дото і відвернувся іти.

Повільно повзе сонце небом.

Оноа здавалося, що воно повзе повільніше, як завжди, і повільніше ніж завжди ішла робота. Оноа ходив вздовж греблі від машини до машини, метушився, спускався вниз, де стоплювалося каміння і виготовлювався цемент.

Ніколи ще Оноа не здавалася така погрозлива спокійна маса води, що звисла над містом. Синя риса її була значно вища над рівень землі.

А ввечері Оноа підійшов до Еймі і поклав на її розкриту долоню стиснені в руці блискучі жовті камінці.

– Воно зовсім не таке негарне, це золото, – сказав Оноа, – і потім, треба ж бачити щось, крім Редроту.

Еймі схилилася над скалками осяйним лицем.

***

Цілий день пароплав Арка розгублено метушився по рівній поверхні моря. В ясній далечині обрію не було натяка на землю, нічого, крім безмежної синяви води. Редрота не було. Прозірна труба в руках Арка промацала кожну цяточку на небокраю, шукаючи зниклий острів. Прикрість і здивування здвигали брови на його обличчю.

Нарешті на світанку другого дня вони побачили чорну крапку. Крапка наближалася і придбала вигляд рибальського баркасу. Вдалі лови і спокійна вода заманули баркас у глибінь океану. Коли підійшли ближче, хрипкий голос власника баркасу крикнув, надриваючи глотку:

– Гей! Чи немає в вас на борту ветеринара, бо ми підібрали тут одного чорногривого, що в паруснику збирався перепливти океан. Так йому вже, здається, незабаром край.

Якось недоладно схвильований Арк зійшов на палубу баркаса. На зложених парусах лежало горілиць спалене сонцем тіло. Арк, полотніючи, схилився до нього.

– Оноа, – сказав він, вдивляючись у розширене око. Всю волю бажання і жагу нетерпіння скупчив Арк у своєму погляді.

Тихо-тихо, так, що секунда здалася за вічність, Оноа підвів вії.

– А, ти, – повагом, нечутно, як подих, сказав він. – Ти... Але Редрота вже немає... Люди розібрали греблю.

Ладний закричати, Арк майже притулив вухо до його губів. Але в хрипкому шепоті він вже не міг розібрати ані слова.

Прозорі очі Оноа відбивали цілий світ, але Арка вони вже не бачили.

... На пароплаві чекав обурений Голлар, а Сервік, худий і гострий, зігнувся, як ніж, занесений для вдару.

Арк глянув на них байдуже.

Науково-фантастичне оповідання Єлизавети Михайлівни Кадиналовської «Загибель Щасливого Міста» представлено тут за публікацією у харківському часописі «Всесвіт» № 23 за 1926 рік. (Журнал «Всесвіт» видавався у Харкові з 1925 по 1934 рік. З 1958 видається у Києві).

... він подібний до Мамони в картині Уоттса. – Мамона — у Новому Завіті уособлення земних благ і багатств. Мається на увазі відома картина англійського скульптора й художника-символіста Дж. Ф. Уоттса (1817-1904) «Мамона» (1884-85).