Невідомо, про що він думав тоді і які плани плекав.
Безперечно, Кемпова зрада розлютила його надзвичайно. Нескладно зрозуміти причини, які спонукали Кемпа до такого вчинку, але можна уявити і гнів Невидимця. Можливо, він був приголомшений і здивований, як тоді на Оксфорд-стрит, бо, очевидно, сподівався на Кемпову допомогу. В усякому разі, Невидимець зник, і ніхто не знав, що він робив до пів на третю.
Для людства, якому загрожував терор, це, може, було і щастям, але для самого Невидимця бездіяльність виявилась фатальною.
Невидимця шукало вже дуже багато людей. Вранці він був іще просто легендою, страховиськом. Після полудня він став уже реальним супротивником, якого треба було впіймати або вбити.
Населення округи завзято готувалося до боротьби. Якби Невидимець сів на поїзд хоча б іще о другій годині, він міг би вибратися звідси, але пізніше це вже було неможливо.
По всіх коліях між Саутгемптоном, Вінчестером, Брайтоном і Горшемом пасажирські поїзди ходили з зачиненими дверима, а вантажний рух майже зовсім припинився. На двадцять миль круг Порт-Бердока дорогами й полями нишпорили групи з трьох-чотирьох чоловіків з рушницями, дрючками та собаками. Кінні полісмени об’їжджали села, зупинялись коло кожного будинку і наказували зачиняти двері й не виходити без зброї. О третій годині у початкових школах було припинено навчання, і перелякані діти поспішили додому.
Особливо до цього спричинилося коротке, але красномовне звернення Кемпа. Воно було підписане полковником Едеєм і о четвертій чи п’ятій годині було розклеєне по всій окрузі. У ньому коротко, але ясно писалося про основні способи боротьби: треба було не давати Невидимцеві їсти і спати, бути напоготові і повідомляти, якщо Невидимець десь з’явиться.
Влада діяла так швидко і рішуче і всі були настільки впевнені в існуванні Невидимця, що ввечері район площею кількасот квадратних миль перейшов на стан облоги.
І вже того самого вечора насторожена, занепокоєна округа здригнулася від жаху: по цілому краю ширилась чутка про вбивство містера Вікстіда.
Якщо Невидимець і справді переховувався в чагарнику біля Гінтондіна, то, найімовірніше, після полудня він вийшов звідти, наміряючись роздобути зброю.
Невідомо, навіщо це йому було, зате достеменно відомо, що вже перед зустріччю з Вікстідом у його руках був залізний прут.
Звичайно, подробиці їхньої сутички невідомі. Сталася вона біля піскового кар’єру, менше ніж за двісті ярдів від воріт садиби лорда Бердока. Все вказує на запеклу боротьбу: потоптана земля, численні поранення на тілі містера Вікстіда, потрощена тростинка. Але важко уявити причини нападу, якщо це не манія вбивства і якщо Невидимець не божевільний.
Містер Вікстід, чоловік років сорока п’яти чи сорока шести, був управителем маєтку лорда Бердока, лагідним і не здатним боротися з таким супротивником. Але Невидимець ужив залізного прута з поламаної огорожі саме супроти нього.
Невидимець зупинив цього чоловіка, що спокійно йшов собі додому пообідати, напав на нього, здолав його слабенький опір, зламав йому руку, звалив на землю й розтрощив йому голову.
Звісно, прут Невидимець мусив витягти з огорожі ще до того, як зустрівся зі своєю жертвою, і, дійсно, на той час він уже тримав його в руках.
До того ж відомі тільки дві деталі, які висвітлюють цю страшну пригоду.
По-перше, кар’єр був не на прямому шляху містера Вікстіда додому, а ярдів на двісті вбік.
По-друге, одна дівчинка посвідчила, що по дорозі зі школи бачила містера Вікстіда, який, дивно підстрибуючи, біг полем до кар’єру. Дівчинка показувала його рухи, і вони наводили на думку про те, що містер Вікстід за чимось гнався і час від часу тикав уперед тростинкою. Дівчинка була останньою, хто бачив містера Вікстіда живим. Потім він пішов назустріч своїй смерті — у видолинок за буковим гаєм.
Ми вважаємо, що, коли взяти до уваги все розказане вище, вбивство містера Вікстіда не було таким уже безпричинним.
Ми припускаємо, що Невидимець навіть не думав убивати когось, хоча і мав при собі прут, котрий цілком можна було використовувати як зброю.
Ймовірно, містер Вікстід, проходячи повз, помітив прут, що незрозумілим чином сам собою пересувався в повітрі. Вікстід міг погнатися за прутом, навіть і на думці не маючи Невидимця, бо, скоріш за все, ще про нього й не чув — Порт-Бердок розташований миль за десять звідти. Мабуть, Невидимець вирішив відступити, щоб його не викрили. Проте містер Вікстід почав переслідувати неживий, але рухливий прут — і нарешті вдарив по ньому своєю тростинкою.
Читать дальше