Герберт Уэллс - Війна світів. Невидимець

Потім чиїсь босі ноги промчали донизу...

Полковник чув, як у передпокої скрикнули й побігли полісмени і як, зачиняючись, грюкнули парадні двері.

Полковник сів і здивовано озирався на всі боки.

Кемп, похитуючись, спускався сходами. Він був скуйовджений, весь у пилюці. Щока була біла від удару, з губи текла кров, а в руках він тримав червоний халат та речі Невидимця.

— Господи милосердний! — вигукнув Кемп. — Він утік!

Кемп говорив так нерозбірливо, що полковник нічого не розумів. Вони стояли на сходовому майданчику, Кемп досі тримав у руках одяг Невидимця.

Він говорив дуже квапливо, але Едей нарешті починав розуміти.

— Він божевільний, — промовив Кемп. — Він егоїст. Він думає тільки про себе, свої вигоди та свою безпеку. Він казав мені такі страшні речі... Він калічив людей. І він наміряється вбивати, якщо йому це буде дозволено. Він викличе справжню паніку. Ніщо не може його стримати. Він втік, він на волі, і він дуже злий.

— Його необхідно спіймати, — сказав Едей.

— Як? — скрикнув Кемп.

Раптом у його голові блискавично виникла безліч різноманітних планів.

— Ви повинні почати відразу ж. Ви повинні поставити на ноги всіх, ви повинні не випустити його звідси. На волі, невидимий, він зможе пройти скрізь і скрізь вбиватиме, калічитиме людей. Він мріє про царство терору! Царство терору, розумієте, Едей? Ви повинні встановити нагляд за поїздами, шляхами, пароплавами. Вам повинен допомагати гарнізон. Телеграфуйте, щоб вам прислали допомогу. Єдине, що може затримати його тут, — це надія знайти нотатки, книги, які для нього дуже важливі. Я розповім вам про це. У поліції сидить такий собі Марвел...

— Знаю, знаю, — перебив Едей. — Про книги знаю теж. Але бродяга...

— Так, бродяга каже, що в нього книг нема. А Невидимець упевнений, що вони в Марвела. Не давайте Невидимцеві ні їсти, ні спати. Будинки мають бути замкнуті. Їжу треба охороняти й замикати. Всю їжу — щоб йому довелося красти її! Вся округа повинна його пильнувати... Вся округа повинна його ловити і впіймати! О, якби Господь послав нам дощі й холодні ночі! Едею, Невидимець небезпечний, він принесе нещастя. Страшно подумати, що станеться, коли його не впіймають і не знешкодять.

— Саме так і потрібно чинити, — відповів полковник. — Я зараз же піду й почну все організовувати. А чому б і вам не піти? Ходімо, Кемпе. Ми влаштуємо нараду, запросимо Гопса, залізничне начальство. Не можна гаяти жодної хвилини! Ходімо, і дорогою ви розповісте мені все. А що нам іще робити? Та киньте ви вже цей халат!

За мить вони спускалися сходами. Полковник Едей ішов попереду.

Парадні двері були відчинені, біля них стояло двоє полісменів. Вони досі вдивлялися в порожнечу.

— Він утік, сер, — доповів один з них.

— Ми йдемо до центрального управління, — сказав Едей. — А один із вас нехай знайде візника й накаже йому наздогнати нас. Швидко! Що ще, Кемпе?

— Собаки, — відповів Кемп. — Потрібні собаки. Вони не побачать його, зате вчують нюхом.

— Гаразд, — погодився Едей. — Це не всі знають, але голлстедські тюремники працюють із чоловіком, який має собак-шукачів. Собаки... Що ще?

— Коли він поїсть, у ньому видно їжу, — сказав Кемп, — поки організм її засвоює. Через це, поївши, він мусить ховатися. Шукайте скрізь — у кожному кутку, за кожним кущем. І ховайте зброю, а також усе, що він зможе застосувати як зброю. Довго носити з собою зброю він не зможе. Ховайте все, чим він зможе вражати людей.

— Буде зроблено, — промовив Едей. — Ми його впіймаємо!

— А по дорогах... — почав Кемп і завагався.

— Що?

— Розсипте потовчене скло. Це, звісно, жорстоко. Але подумайте, що він може накоїти.

— У чесній грі так не роблять, — присвиснув Едей. — Не знаю, Кемпе... Проте ми заготовимо потовчене скло — на випадок, якщо він зайде надто далеко...

— Він нелюд, кажу ж вам, — наполягав Кемп. — Щойно він трохи оговтається, він почне встановлювати царство терору. Я запевняю вас. Єдиний наш шанс — випередити його. Він сам постав проти людства. Тож хай кров упаде на його голову!

Невидимець вибіг з будинку, очевидно, украй розгніваному стані. Дитину, що гралася біля хвіртки, він з силою підняв у повітря і відкинув, і маля зламало ніжку.

Потім про Невидимця кілька годин не було чути. Ніхто не знав, де він переховується і що робить. Проте легко уявити, як спекотного червневого дня він біг до пагорбів поза містом, люто кленучи долю. Розігрівшись від бігу, знеможений, він, мабуть, заховався в чагарнику біля Гінтондіна, щоб там знову зважити свої невдалі заміри проти людства. Певно, і справді ці зарості стали йому притулком, бо саме там близько третьої години дня він виявив себе трагічним чином.