Айзек Азимов - Фундація та Імперія

– Так, докторе.

– Тоді слухайте уважно. Друга Фундація була світом науковців, які вивчають людський розум. Це було дзеркальне відображення нашого світу. Тут панувала психологія, а не фізика. – І з тріумфом додав: – Розумієте?

– Ні.

– Але ж, Бейто, поміркуйте трохи, скористайтеся своїми мізками! Гарі Селдон розумів, що психоісторія може передбачити лише ймовірності, а не безперечні факти. Завжди існувала межа похибки, а з часом ця межа зростає у геометричній прогресії. Природно, що Селдон вжив усіх можливих запобіжних заходів. Із наукового погляду, наша Фундація була сильною. Вона мала силу перемагати армії та зброю. Вона здатна була протистояти. Але що вона могла вдіяти проти ментальної атаки такого мутанта, як Мул?

– Із цим могли би впоратися психологи Другої Фундації! – Бейта відчула хвилювання.

– Так, так, так! Звичайно!

– Але вони й досі нічого не зробили.

– Звідки ви знаєте?

Бейта замислилася.

– Не знаю. У вас є докази того, що вони щось робили?

– Ні. Існує багато чинників, про які я нічого не знаю. Другу Фундацію не могли заснувати вже цілком розвинутою, так само, як і нашу. Ми повільно розвивалися і нарощували свою силу; так само мало бути і з ними. Лише зорям відомо, наскільки вони зміцніли. Чи вистачить їм сил боротися з Мулом? І чи знають вони взагалі про цю небезпеку? Чи мають здібних лідерів?

– Але якщо вони дотримуються плану Селдона, Мул має бути розбитий Другою Фундацією.

– Годі вже про цей план! – Міс задумливо зморщився. – Але Друга Фундація була набагато важчою справою, ніж перша. Вона значно складніша, а отже, легше помилитися. І якщо Друга Фундація не розіб’є Мула, то це буде погано, вкрай погано. Це може стати остаточним кінцем людської раси в тому вигляді, в якому ми її знаємо.

– Ні!

– Так. Якщо нащадки Мула успадкують його розумові здібності… Розумієте? Homo sapiens не зможе конкурувати з ними. Виникне нова панівна раса – нова аристократія – а люди стануть нижчою расою, що виконуватиме рабську працю. Чи не так?

– Згодна.

– І навіть якщо Мул раптом не зможе заснувати династію, він все одно створить спотворену нову Імперію, що триматиметься лише на його особистій владі. Вона зникне з його смертю; Галактика залишиться на тому ж рівні, що й до його появи, але вже не буде Фундацій, навколо яких могла б постати справжня та сильна Друга Імперія. Це означатиме тисячоліття варварства. Варварства, якому нема кінця-краю.

– Що нам робити? Ми можемо попередити Другу Фундацію?

– Ми мусимо, інакше вони можуть загинути через незнання, а цим не варто ризикувати. Але жодного способу попередити їх не існує.

– Невже жодного?

– Я не знаю, де вони перебувають. Вони «на іншому кінці Галактики», і це все, що відомо. Але там мільйони світів.

– Але ж, Еблінгу, хіба там нічого не сказано? – Вона показала на плівки, якими був захаращений стіл.

– Ні, нічого. Поки що я ні на що не натрапив. Це щось означає. Мусить бути якась причина… – Його очі знову набули спантеличеного виразу. – Я хотів би, щоб ви пішли. Я змарнував достатньо часу, а в мене його обмаль.

Він відтрутив її роздратовано і похмуро.

Почулися м’які кроки Магніфіко.

– Міледі, ваш чоловік вже вдома.

Еблінг Міс не привітався з блазнем. Він знову взявся за проектор.

Того ж вечора Торан, вислухавши її, сказав:

– І ти гадаєш, він справді має рацію, Бей? Тобі не здається… – Він завагався.

– Він має рацію, Торі. Він хворий, я це знаю. Всі зміни, що з ним відбуваються, втрата ваги, те, як він говорить – все це свідчить про хворобу. Але якщо йдеться про Мула, Другу Фундацію чи будь-що, над чим він працює, до нього варто дослухатися. Його розум прозорий та чистий, як небо у космосі. Він знає, що каже. І я йому вірю.

– Тоді є якась надія. – Частково це було запитання.

– Я… я не думала над цим. Може, і є! А може, нема! Тому я ношу із собою бластер. – Говорячи це, вона тримала в руках зброю із блискучою цівкою. – На всяк випадок, Торі. На всяк випадок.

– Що ти маєш на увазі?

Сміх Бейти був дещо істеричним.

– Неважливо. Може, я вже теж трохи несповна розуму – як Еблінг Міс.

Тоді Еблінгові Місу залишалося жити сім днів, і ці сім днів непомітно промайнули один за одним.

Торан весь час перебував у якомусь заціпенінні. Потепління та монотонна тиша зробили його апатичним. Здавалося, в ньому завмерло життя і він занурився у безперервну сплячку.

Міс нагадував прихований організм, чия потайна робота не приносила жодних результатів. Він забарикадувався. Ні Торан, ні Бейта його не бачили. В його існуванні був переконаний лише Магніфіко, що сновигав до бібліотеки і назад. Магніфіко став мовчазним та задумливим. Навшпиньках носив таці з їжею і пильно вдивлявся у напівтемряву.