Айзек Азимов - Фундація та Імперія

– Ми бачили їх, доку. Я здатен відрізнити корабель від комети.

Місцевий нахилився ближче.

– Знаєш, що я думаю? Послухай, не дури себе. Війни не починаються невідь чому, і в нас є купа розумників, які всім керують. Вони знають, що роблять.

Той самий п’яний голос раптом вимовив:

– Спостерігайте за старою Фундацією. Вони чекають останньої хвилини, а потім – бах! – Він п’яно усміхнувся дівчині, що відсунулася від нього подалі.

Радоулець продовжував:

– От, старий, ти думаєш, що це Мул усім керує. Ні-і-і. – Він помахав пальцем. – Я чув і, зауважте, від дуже серйозних людей, що він наш хлопець. Ми платимо йому, і, можливо, ми й збудували ці кораблі. Будемо реалістами – мабуть, ми це й зробили. Звичайно, найближчим часом він не розгромить Фундацію, але може змусити її тремтіти, а коли це станеться – ми візьмемо владу.

Дівчина сказала:

– Це все, про що ти можеш говорити, Клеве? Про війну? Ти мене втомлюєш.

Пілот із Притулку мовив найгалантнішим тоном:

– Змінімо тему. Не можна, щоб дівчата нудилися.

П’яний почав співати і вистукувати кухлем у такт. Маленькі групки, що за цей час сформувалися, розійшлися з легковажними смішками, і кілька таких пар вийшло з будинку у тінь.

Розмова чимдалі ставала загальнішою, напрочуд безмістовною і безглуздою…

Другу групу становили ті, хто знав трохи більше і почувався менш впевнено.

До таких належав однорукий Френ; цей велетень офіційно представляв на конференції Притулок. Через це він жив на широку ногу і заводив нові знайомства – із жінками, коли траплялася нагода, і з чоловіками, коли було потрібно.

На сонячній терасі будинку, що належав одному з цих нових друзів, він перевів дух уперше за весь час перебування на Радоулі (потім виявилося, що така можливість випала йому лише двічі). Нового друга звали Іво Ліон, він був радоульцем, близьким по духу до Френа. Його будинок стояв окремо від інших, самотній у цьому морі квіткових парфумів та дзижчання комах. Сонячна тераса мала вигляд трав’янистого газону, нахиленого під кутом у сорок п’ять градусів, і Френ розлігся на ній, насолоджуючися сонячним теплом.

Він зазначив:

– На Притулку немає нічого подібного.

Іво сонно відповів:

– Це ти ще не був на нашому холодному боці. Там є такі місця, де кисень тече мов вода.

– Та ну?

– Щира правда.

– Ну, от що я скажу тобі, Іво. За старих часів, ще до того, як мені відгризли руку і я почав байдикувати…Ти не повіриш, але… – І далі Іво почув довгу історію, в яку дійсно не повірив.

Іво сказав, позіхаючи:

– Так, це правда, зараз вже все не так, як за старих часів.

– Авжеж. Але ні, – раптом пожвавився Френ, – не кажи так. Я тобі не розповідав про свого сина? Він, якщо можна так сказати, старого гарту і ще стане великим торгівцем, чорт забирай. У мене вдався, лише одружений.

– Ти хочеш сказати – офіційно? З дівчиною?

– Саме так. Не бачу в цьому сенсу. Вони полетіли на Калган, щоб провести там медовий місяць.

– Калган? Калган? Коли це було, заради Галактики?

Френ широко усміхнувся і сказав, розтягуючи слова:

– Якраз перед тим, коли Мул оголосив війну Фундації.

– Он як?

Френ кивнув і жестом попросив Іво підсунутися ближче. А потім хрипко сказав:

– Власне, я можу тобі дещо сказати, якщо не розбовкаєш. Мого хлопчика відправили на Калган із завданням. Зараз я не хотів би багато патякати, що це за завдання, сам розумієш, але якщо згадаєш про нинішню ситуацію, то гадаю, і сам все збагнеш. Отже, мій хлопчик там у справах. Нам, торгівцям, потрібна невеличка бійка. – Він хитро усміхнувся. – От вона зараз і відбувається. Я не можу сказати, як ми це зробили, але мій хлопчик рушив до Калгана, і Мул послав свої кораблі. Отакий у мене син!

Іво був напрочуд вражений. Він також вирішив поділитися таємницею:

– Це неймовірно! А знаєш, кажуть, що у нас є п’ятсот кораблів, готових вилетіти будь-якої миті.

Френ авторитетно сказав:

– А може й більше. Оце справжня стратегія. Отаке я люблю. – Він голосно почухав живіт. – Але не забувай, що Мул теж не дурень. Мене непокоїть те, що сталося на Горлеґґорі.

– Я чув, що він втратив близько десяти кораблів.

– Так, але в нього було ще сто, і Фундація змушена була відступити. Добре, що цих тиранів б’ють, але все відбувається надто швидко. – Він похитав головою.

– Мене непокоїть, де Мул дістає свої кораблі? Ходять чутки, що ми їх для нього робимо.

– Ми? Торгівці? На Притулку найбільші верфі у всіх незалежних світах, і ми не робимо кораблів ні для кого, крім себе самих. Ти думаєш, якийсь світ будує Мулові флот самостійно, не вживши жодних запобіжних заходів і ні з ким не порадившись? Це байка.