Айзек Азимов - Фундація та Імперія

Ранду насупився. Ця заплутана суперечка його зневірювала. Він спитав обох:

– Ми вже наладнали контакт із Мулом?

– Ні, – відповіли обидва.

– Не наладнали, хоча й намагалися, чи не так? І від нашої зустрічі мало користі, доки ми з ним не налагодимо зв’язок. А ще ми більше п’ємо, ніж думаємо, і більше залицяємося, ніж працюємо, – я цитую редакторську колонку з сьогоднішньої «Трибуни Радоула», – а все тому, що ми не можемо сконтактувати з Мулом. Джентльмени, ми маємо близько тисячі кораблів, що готові вступити в бій у слушний час і захопити контроль над Фундацією. Кажу вам, що ми маємо змінити цю ситуацію. Кинути цю тисячу в бій зараз – проти Мула.

– Ви хочете сказати, що ми маємо битися за тирана Індбура і кровопивць із Фундації? – з тихою злістю сказав Мангін.

Ранду втомлено підвів руку.

– Уникнемо цих характеристик. Будемо вважати, що проти Мула і байдуже за кого.

Овалл Ґрі підвівся.

– Ранду, я не матиму з цим нічого спільного. Виступіть із цим сьогодні ввечері на загальній нараді, якщо ви аж так прагнете політичного самогубства.

Він вийшов із зали, не промовивши більше ні слова, і Мангін мовчки пішов за ним, покинувши Ранду, що ще десь годину перебував сам на сам із нескінченними та невеселими думками.

На загальній нараді ввечері він не сказав нічого.

Але наступного ранку до його кімнати завалив Овалл Ґрі, абияк одягнений, неголений і незачесаний.

Сидячи за столом, де ще стояв сніданок, Ранду глянув на нього з таким жахом, що навіть впустив люльку.

Овалл відверто і гостро сказав:

– Мнемон зазнав бомбардування з космосу внаслідок підступного нападу.

Очі Ранду звузилися.

– Це Фундація?

– Мул! – вибухнув Овалл. – Мул! – Слова вилітали в нього з рота одне за одним. – Це було навмисно, без жодного приводу. Більшість наших кораблів приєдналися до міжнародної флотилії. Тих, що залишилися у місцевій ескадрильї, було мало, і їх підірвали просто з повітря. Ще не було жодних висадок, і можливо, не буде, бо, за повідомленнями, близько половину нападників було знищено. Але це війна, і я прийшов спитати, яка позиція Притулку з цього приводу.

– Я впевнений, що Притулок буде дотримуватися духу Статуту Федерації. Бачите? Він і нас атакує.

– Цей Мул – божевільний. Хіба він може перемогти Всесвіт? – Він завагався і сів, схопивши Ранду за зап’ястя. – Кілька наших людей, які вижили, повідомляють, що Мул… що ворог володіє новою зброєю. Це депресор атомного поля.

– Що?

Овалл пояснив:

– Більшість наших кораблів загинули через те, що їхні ядерні гармати не спрацювали. Цього не могло статися ані через аварію, ані через саботаж. Це мала бути зброя Мула. Вона не працювала досконало: ефект був неналежним, її можна було нейтралізувати, але у депешах не повідомляють подробиць. Але ж вам відомо, що така зброя може змінити характер війни і, можливо, увесь наш флот виявиться непридатним, щоб їй протистояти.

Ранду відчув себе напрочуд старим. Його обличчя безпорадно обм’якло.

– Боюся, що зростає чудовисько, яке усіх нас поглине. Але ми все одно мусимо боротися.

Будинок Еблінга Міса у не дуже претензійному кварталі Термінус-сіті був добре знаний серед інтелігенції, літераторів і просто начитаних жителів Фундації. Його унікальність у різних джерелах визначалася по-різному. Для уважного біографа будинок був «символом втечі від ненаукової реальності»; світський оглядач улесливо просторікував про його «нестерпну чоловічу атмосферу недбалого безладу»; університетський доктор філософії зазначив би лише про «чималу, але невпорядковану кількість книжок»; а друзі, які не були пов’язані з університетом, запевняли, що «тут класно, бо можна в будь-який час випити і вилізти з ногами на диван». А от у безтурботному суспільно-політичному телешоу, що виходило щотижня і де любили барвисто висловлюватися, казали про «сувору, скромну обитель блюзніра, лисого лівака Міса».

Для Бейти, яка в цю мить думала не про аудиторію, а про себе, і мала можливість скласти про все власну думку, будинок видавався неохайним.

Якщо не брати до уваги перші кілька днів, її ув’язнення було необтяжливим. Принаймні, набагато легшим, ніж це півгодинне очікування у будинку психолога, який міг бути під таємним наглядом. Тоді вона хоча б була разом із Тораном…

Можливо, ця напруга втомила б її ще більше, якби не Магніфіко, що похнюпив свій ніс, засвідчуючи, що нервує більше за неї.

Магніфіко підтягнув свої довгі, мов у чаплі, ноги до загостреного і обвислого підборіддя і зіщулився, прагнучи стати непомітним. Бейта машинально простягнула руку, щоб заспокоїти його. Магніфіко зіщулився, а потім усміхнувся.