Айзек Азимов - Фундація та Імперія

– Так, міледі, здається, моє тіло ще й досі заперечує знання мого розуму і очікує від руки іншої людини лише штурхана.

– Не переймайся, Магніфіко. Я з тобою і не дозволю нікому тебе образити.

Блазень скоса глянув на неї і швидко відвів очі.

– Але раніше вони тримали мене подалі від вас і від вашого доброго чоловіка – і, слово честі, можете насміхатися, але мені було самотньо без вашої приязні.

– Я не стану глузувати. Мені теж було самотньо.

Обличчя блазня посвітлішало, він міцніше обійняв свої коліна. І обережно спитав:

– Ви знайомі з цим чоловіком, з яким ми зараз побачимося?

– Ні, але він відома людина. Я бачила його у випусках новин і багато про нього чула. Гадаю, він гарна людина, Магніфіко, і не завдасть нам жодної шкоди.

– Так? – Блазень неспокійно заворушився. – Можливо, міледі, але він вже допитував мене раніше, і його різкі манери та гучний голос завдали мені страху. Він переповнений дивними словами, і я не міг вичавити із себе жодної відповіді на його запитання. Я майже повірив фантазеру, який колись скористався з мого невігластва і запевняв мене, що у такі моменти серце потрапляє в трахею і не дає говорити.

– Але зараз все виглядає інакше. Нас вже двоє, а він один, тому не зможе налякати нас обох, чи не так?

– Так, міледі.

Десь грюкнули двері, і до будинку вдерся чийсь громовий голос. За дверима він сформувався у сердиті слова:

– Забирайтеся звідси, заради Галактики!

І крізь стулки дверей, що моментально відчинилися, було помітно, як швидко відступають двоє охоронців у мундирах.

Еблінг Міс увійшов насупившись, обережно поклав на підлогу якийсь згорток і підійшов до Бейти, недбало подавши їй руку. Бейта потисла її енергійно, по-чоловічому. Міс здивовано глянув на неї, повернувся до блазня, потім поглянув на дівчину уважніше.

– Ви заміжня? – спитав він.

– Так. Ми виконали усі юридичні формальності.

Міс зробив паузу. А потім додав:

– Щасливі?

– Поки що так.

Міс знизав плечима і знову повернувся до Магніфіко, аж тоді розгорнувши згорток.

– Знаєш, що це таке, хлопче?

Магніфіко підхопився з місця і схопив клавішний інструмент. Він провів пальцями по численних опуклих кнопках і від радості зробив сальто, загрожуючи найближчим меблям.

Тоді сказав хрипким голосом:

– Це візіосонор – інструмент, що навіть мертвого може потішити. – Його довгі пальці м’яко і повільно пестили інструмент, легко натискаючи на клавіші, застигаючи то на одній, то на іншій, і повітря перед ними засвітилося м’яким, ледь помітним, рожевим світлом.

Еблінг Міс сказав:

– Добре, хлопчику, ти сказав, що можеш зіграти на одному з цих пристроїв, і це твій шанс. Тільки краще налаштуй його. Бо він із музею. – Потім він звернувся до Бейти: – Я зрозумів, що ніхто на Фундації вже не може змусити його заговорити.

Він нахилився до неї ближче і швидко сказав:

– Блазень без вас не говоритиме. Допоможете?

Вона кивнула.

– Добре, – сказав він. – Він майже весь час боїться, і я сумніваюся, що його психіка витримає психічний зонд. Якщо я хочу чогось домогтися від нього, він не повинен помирати від страху. Розумієте?

Вона знову кивнула.

– Цей візіосонор є першим кроком до цієї мети. Він каже, що може на ньому грати, і по ньому видно, що це одна з найбільших втіх у його житті. Тож незалежно від того, добре чи погано він гратиме, він буде врадуваним і вдячним. А потім виявить до мене доброзичливість і довіру. Головне, слухайтеся мене в усьому. – Він кинув швидкий погляд на Магніфіко, який скрутився на канапі калачиком і швидко налаштовував інструмент. Він був повністю поглинений цим заняттям.

Міс невимушено звернувся до Бейти, продовжуючи розмову:

– Ви колись чули про візіосонор?

– Колись чула, – недбало відповіла Бейта. – На якомусь концерті рідкісних інструментів. Мене це не вразило.

– Ну, я сумніваюся, що ви натрапили на хорошого музику. Насправді зараз дуже мало хороших виконавців. Не те, щоб це вимагало чудової фізичної координації – для гри на піаніно, наприклад, потрібно більше зусиль – тут важливий саме розкутий розум. – І тихшим голосом додав: – Ось чому наш живий скелет може бути кращим, ніж ми думаємо. Ідіоти, як правило, бувають хорошими виконавцями. Це один із тих дивовижних парадоксів, що роблять психологію цікавою.

Намагаючись підтримувати невимушену розмову, він додав:

– Знаєте, як працює ця річ? Я вивчив її з цією метою, і все, що мені вдалося дізнатися – це те, що її випромінювання стимулює зоровий центр мозку безпосередньо, навіть не зачіпаючи зоровий нерв. Фактично відбувається використання того почуття, яке ніколи не трапляється у природі. І це дивовижно, якщо замислитися. Те, що ви чуєте – це природно. Це звичайно. Барабанна перетинка, равлик, тощо. Але… тсс! Він вже готовий. Натисніть, будь ласка, он той вимикач. Цей інструмент краще працює в темряві.