Айзек Азимов - Друга фундація

Дарелл задумливо сказав:

– Добре, давайте спробуємо, Манне. Це була б цікава спроба, яка, як ніщо інше, могла би зрушити наші думки. Всі ці змінені люди, записи яких Антор приніс майже рік… Що робити з ними? Допоможіть нам глянути на них з правильного кута зору.

– Легко. Скільки років існує така наука, як енцефалографічний аналіз? Або, інакше кажучи, наскільки добре розвинені дослідження нейронних шляхів?

– Чесно кажучи, ми лише починаємо рухатися в цьому напрямку, – сказав Дарелл.

– Правильно. І наскільки ми можемо бути впевнені в тому, що ви і Антор називаєте «фальшивим плато»? У вас є свої теорії, але наскільки ви впевнені в них? Чи можете ви бути достатньо впевнені, щоб вважати їх міцною основою для існування могутньої сили, якщо всі інші факти суперечать такому висновку? Невідоме завжди легко пояснити такими постулатами, як надлюдина або воля випадку.

Це цілком характерний для людства феномен. В усій історії Галактики були випадки, коли ізольовані планетні системи поверталися до варварства, а що ми про це знаємо? У кожному разі такі дикуни приписували дії незрозумілих для них сил природи – таких, як бурі, епідемії, посухи – розумним істотам, могутнішим і свавільнішим від людини.

Це називається антропоморфізмом, і я вважаю, що в цьому сенсі ми є дикунами, але ставимося до цього поблажливо. Володіючи дещицею знань про психологію, ми звинувачуємо в усьому невідомому суперменів – наразі людей із Другої Фундації, ґрунтуючись на натяку, кинутому Селдоном.

– О, – перервав його Антор, – тепер ви згадуєте Селдона. Я вже гадав, що ви про нього й забули. Селдон ясно казав, що Друга Фундація існує. Візьміть це до уваги.

– А вам відомо про всі цілі Селдона? Чи ви знаєте, якими потребами він керувався у своїх розрахунках? Можливо, Друга Фундація була потрібна як опудало, що перебувало б у полі зору людства із цілком конкретною метою. Як ми перемогли Калган, наприклад? Що ви писали у своїй останній серії статей, Турборе?

Турбор заворушився всією своєю масою.

– Так, я розумію, до чого ви хилите. Я був на Калгані, коли війна вже йшла до завершення, Дарелле, і було очевидно, що моральний дух на цій планеті неймовірно низький. Я передивлявся записи їхніх новин – так от, вони очікували, що зазнають поразки. Справді, їх повністю позбавила мужності думка про те, що Друга Фундація рано чи пізно простягне руку допомоги, звичайно ж, Першій Фундації.

– Саме так, – сказав Манн. – Я був там усю війну. Я казав Стеттіну, що Другої Фундації не існує, і він мені повірив. Він почувався безпечно. Але не було жодного способу змусити людей перестати вірити у те, в що вони вірили все життя, і цей міф зрештою послужив дуже корисній меті у шаховій партії Селдона. Ураз Антор широко розплющив очі і в’їдливо глянув на Манна.

Ви брешете.

Гомір зблід.

– Не вважаю за потрібне реагувати чи відповідати на подібні звинувачення.

– Я кажу це без жодного наміру образити вас особисто. Ви не можете стримати свою брехню, тому що ви не усвідомлюєте, що це брехня. Але ви все одно брешете.

Семік поклав свою руку на плече молодого чоловіка.

– Заспокойтеся, юначе.

Антор не дуже делікатно струсив його руку і сказав:

– У мене вже урвався терпець з усіма вами. Я бачив цього чоловіка не більше, ніж півдесятка разів за своє життя, але спостерігаю в ньому неймовірні зміни. Ви ж знали його роками, і все ж таки ці зміни пройшли повз вашу увагу. Цього досить, щоби допекти мене до живого. Ви називаєте цього чоловіка, якого ви зараз слухаєте, Гоміром Манном? Це не той Гомір Манн, якого я знав.

Здійнявся галас, але Гомір Манн перекричав усіх:

– То ви заявляєте, що я самозванець?

– Не у звичайному сенсі, – вигукнув Антор, – але попри все, самозванець. Замовкніть усі! Я вимагаю, щоб мене послухали.

Він люто й насуплено глянув на принишклих людей.

– Чи хтось із вас пам’ятає Гоміра Манна таким, яким його пам’ятаю я – бібліотекаря-інтроверта, який завжди знічувався під час розмов, чоловіка з напруженим і нервовим голосом, який, заїкаючись, вимовляв свої невпевнені фрази? Невже цей чоловік схожий на нього? Він говіркий, упевнений у собі, сповнений теорій, і, заради Космосу, він не заїкається. Невже це одна й та сама людина?

Навіть Манн розгубився, а Антор продовжив свій натиск.

– Ну що, перевіримо його?

– Як? – запитав Дарелл.

– Як, питаєте? Та це ж очевидно. У вас є енцефалограма, зроблена десять місяців тому, чи не так? Зробіть ще одну і порівняйте.