Айзек Азимов - Друга фундація

Прім Палвер запхав серветку за комір, що облягав його товсту шию, і з неприхованим задоволенням узявся за яйця пашот.

– Був я вчора в місті, Мамо, – сказав він, орудуючи виделкою і ледь не ковтаючи слова разом із їжею.

– І що ж там у місті, Татку? – байдуже запитала Мама, присідаючи, уважно озираючи стіл і знову підводячись – за сіллю.

– Та не дуже добре. З калганського напрямку прилетів корабель і привіз газети. Там війна.

– Війна! Он як! Ну нехай скручують собі в’язи, якщо їм клепки бракує. Тобі ще чек не прислали? Тату, кажу тобі знову: попередь старого Коскера, що його кооператив – не єдиний у світі. Вони тобі платять стільки, що мені навіть подругам соромно сказати, а могли би більше – принаймні, в такий час!

– Час-шмас, – роздратовано випалив Тато. – Послухай, не змушуй мене теревенити про всяку дурню за сніданком, бо інакше я першим-ліпшим шматком можу вдавитися, – і промовивши це, він переніс свій гнів на тост, намазаний маслом. А потім уже спокійніше додав: – Між Калганом та Фундацією йдуть бої, вже два місяці.

Він помахав руками, імітуючи космічну битву.

– Мм. І що ж відбувається?

– У Фундації справи кепські. Ну, ти ж бачила Калган – там самі солдати. Вони були готові. А Фундація – ні. І тому – пуфф!

І раптом Мама відклала виделку і шикнула на нього:

– Дурень!

– Га?

– Бовдур! Завжди пащу роззявляєш, щоб тільки язиком помолоти.

Вона швидко вказала поглядом, і Тато, озирнувшись, побачив на порозі завмерлу Аркадію.

– Фундація воює? – запитала вона.

Тато безпорадно подивився на Маму і кивнув.

– Вони програють?

Знову кивок.

Аркадія відчула, як у неї знову нестерпно перехопило подих, і повільно підійшла до столу.

– Усьому кінець? – прошепотіла вона.

– Кінець? – повторив Тато із вдаваним запалом. – Хто тобі таке сказав? На війні багато чого може статися. І… і…

– Сідай, люба, – заспокійливо промовила Мама. – Не слід розмовляти за сніданком. Та й що за розмови, якщо в тебе ще й крихти в роті не було!

Але Аркадія не звернула на неї уваги.

– Калганці вже на Термінусі?

– Ні, – серйозно відповів Тато. – Новини за минулий тиждень, і Термінус досі бореться. Чесно. Правду тобі кажу. І Фундація, як і раніше, сильна. Хочеш, я дам тобі газети почитати?

– Так!

Вона мигцем переглянула пресу, поспішно поїла, навіть не дивлячись у тарілку. І поки читала, очі туманіли від сліз. «Сантанні та Корелл здалися без бою». «Ескадра флоту Фундації потрапила в пастку у малонаселеному секторі Іфні і знищена майже до останнього корабля».

Тепер Фундація знову повернулася до того, з чого починала – до Чотирьох Королівств, об’єднаних ще Сальвором Гардіном, першим мером. Але вона досі боролася, і досі мала шанси – і хай би що сталося, Аркадія мусить попередити свого батька. Вона повинна якось передати йому вістку. Повинна!

Але як? Повсюди ж війна.

Вона запитала Тата після сніданку:

– Ви не збираєтеся незабаром у нову місію, містере Палвер? Тато сидів на галявині перед будинком, засмагаючи на сонці.

Між його товстими пальцями жевріла така ж товста сигара, і він нагадував удоволеного життям мопса.

– Місію? – ліниво повторив він. – Хтозна… Зараз я непогано відпочиваю, і моя відпустка ще не завершилася. Тебе щось турбує, Аркаді?

– Мене? Ні, мені тут подобається. Ви дуже добрі до мене, ви і місіс Палвер.

Він відмахнувся.

– Я подумала про війну, – промовила Аркадія.

– Не думай про це. Що ти можеш вдіяти? Якщо ти не можеш тут нічим зарадити, навіщо краяти собі серце?

– Але я подумала, що Фундація втратила більшість своїх сільськогосподарських світів. Вони там, мабуть, уже отримують продукти за картками.

Тато мав збентежений вигляд.

– Не турбуйся. Все буде добре.

Аркадія майже не чула його.

– Я хотіла би привезти для них їжу, ось що. Розумієте, коли Мул помер і Фундація повстала, Термінус певний час був ізольований, і генерал Ген Прітчер, який тоді змінив Мула, взяв його в облогу. Їжі виробляли дуже мало, і мій тато розповідав, що його тато розповідав йому, що тоді в них були лише жахливі на смак концентрати з амінокислот, а одне яйце коштувало двісті кредитів. Потім вони вчасно прорвали облогу і з Сантанні прийшли кораблі з їжею. Це, мабуть, були жахливі часи. Та й зараз, здається, все повторюється знову.

Запала тиша, а потім Аркадія сказала:

– Знаєте, я готова закластися, що Фундація зараз охоче заплатила би за контрабандну їжу. Вдвічі, втричі або й іще дорожче. Боже, та якби якийсь кооператив, наприклад, тут на Тренторі, взявся би за таку справу, то вони, можливо, й втратили б якісь кораблі, але можу присягнутися, що заробили б на війні мільйони ще до того, як вона закінчиться. За старих часів торгівці Фундації постійно цим займалися. Коли траплялася якась війна, вони продавали все, чого бракувало, і ризикували, випробовуючи долю. Чорт забирай, та вони заробляли два мільйони кредитів за одну подорож, і то чистого прибутку . Більше товарів просто не вміщалось у трюмах їхніх кораблів.