Айзек Азимов - Друга фундація

Ми розтягнуті. Середня відстань між населеними системами Фундації майже втричі більша, ніж у Калгана. Щоб долетіти від Сантанні до Локріса, наприклад, нам необхідно подолати 25 тисяч парсеків, а їм лише 800, якщо ми і надалі залишатимемося у межах наших територій…

– Я все це розумію, сер, – сухо промовив Дарелл.

– І ви не розумієте, що все це може означати поразку?

– Війна – то не лише відстані. Я переконаний, що ми не можемо програти. Це абсолютно неможливо.

– І чому ви так кажете?

– Через моє власне тлумачення Плану Селдона.

– О, – скептично кивнув мер, викрививши губи і сховавши руки за спину, – то ви теж покладаєтеся на містичну допомогу Другої Фундації?

– Ні. Всього лише на допомогу невідворотності, та ще – мужності і наполегливості.

І все ж, попри цю висловлену впевненість, його мучили сумніви…

А якщо…

Ну…якщо Антор мав рацію, і Калган є безпосереднім знаряддям у руках цих психологів-чарівників. А якщо їхня мета – перемогти та знищити Фундацію? Ні! Це не має сенсу!

І все ж…

Він гірко посміхнувся. Завжди одне і те саме – вдивлятися у безпросвітну темну гранітну стіну, крізь яку противникові чомусь усе видно мов на долоні.

Галактографічна картина цієї ситуації привернула увагу і Стеттіна. Лорд Калгана стояв перед моделлю Галактики – точнісінько такою ж, як та, яку оглядали мер із Дареллом, тільки те, що змусило мера насупитися, у Стеттіна викликало усмішку.

Адміральський мундир солідно виблискував на його масивній фігурі. Темно-червона стрічка Ордена Мула, яким його нагородив колишній Перший Громадянин і котрого він силоміць змістив через півроку, перетинала його груди по діагоналі, тягнучись від правого плеча до талії. На його лівому плечі блищала Срібна зірка з подвійними кометами та мечами.

Він звернувся до шістьох зі свого Генерального штабу, чия форма була не настільки пишною, ніж його власна, і до свого Першого міністра, худого та сивоголового чоловіка, який на фоні цієї пишноти видавався темним павутинням.

– Я вважаю, що наше рішення правильне, – констатував Стеттін. – Ми можемо дозволити собі таку розкіш як очікування. Натомість кожен день затримки для них стане ударом по їхньому бойовому духу. Якщо вони намагатимуться захистити всі свої планети, то лише розпорошать сили, і в такому разі ми зможемо завдати одночасно два удари – тут і тут. – Він указав напрямки на моделі Галактики – два білосніжні списи, що пронизували жовтий «кулак» зсередини від червоної кулі, а відтак брали Термінус у жорстку облогу. – У такий спосіб ми розітнемо їхній флот на три частини, кожну з яких можна буде розгромити поодинці. Якщо вони сконцентруються, то добровільно віддадуть нам дві третини своїх володінь, чим, імовірно, ризикуватимуть спричинити повстання.

Тонкий голос Першого міністра просочився у тишу, що запала після слів лорда.

– За шість місяців, – сказав він, – Фундація стане сильнішою. Наскільки ми знаємо, їхні резерви потужніші, їхній флот численніший, а їхні людські ресурси практично невичерпні. Можливо, блискавичний удар був би безпечнішим.

Але до його голосу у цій кімнаті ніхто не прислухався, а лорд Стеттін лише посміхнувся, відмахуючись від нього.

– Шість місяців… та нехай навіть рік! Нам немає різниці. Жителі Фундації не можуть підготуватися; вони ідеологічно не здатні на це. Вся їхня філософія базується на вірі в те, що їх врятує Друга Фундація. Але ж не цього разу, чи не так?

Чоловіки у кімнаті неспокійно заворушилися.

– Гадаю, вам бракує впевненості, – безсторонньо сказав Стеттін. – Вам потрібно ще раз процитувати звіти наших агентів на території Фундації чи повторити висновки містера Гоміра Манна, агента Фундації, який тепер перебуває у нас… на службі? Давайте завершувати нараду, джентльмени.

Стеттін повернувся до власних покоїв із застиглою усмішкою на обличчі. Вряди-годи він розмірковував про цього Гоміра Манна. Дивний, хирлявий чоловічок, який, звичайно, не дотримав своєї попередньої обіцянки. І все ж він видав купу цікавої інформації, що була дуже переконливою – особливо, коли поруч була присутня Каллія.

Його посмішка поширшала. У цієї товстої дурепи на все є своя думка, але й вона буває корисною. Принаймні, своїми лестощами їй вдалося витягти з Манна більше, ніж зміг би він, і при цьому створити менше проблем. Чому б не віддати її Маннові? Він насупився. Каллія… Каллія зі своїми дурнуватими ревнощами! О Галактико! Якби ж він здобув Дареллове дівча!.. Чому він і досі не розбив її головешку за цю ідіотську витівку?