Олександр Левченко - Чужий світ

— А що сталося? — в слухавці виразно чулось, як прискорилось дихання Вченого.

— Мої хлопці розбили ваш «виріб» на Середньому кільці.

— Боже мій, а як генератор?! Він… спрацював?!!

— Поки що ні… здається, — Генерал хмикнув, уживши це невластиве для справжнього військового слово. — Отже, чекаю.

Він рішуче закінчив розмову і ввімкнув комп’ютер. На екрані дисплея промайнула заставка, червоний прямокутник селекції забігав по командах головного меню і нарешті спинився на слові «евакуація». Якби зараз хтось запитав Генерала, навіщо він методично, сторінка за сторінкою, проглядає план часткової евакуації, маршрути, списки об’єктів, то він навряд чи зміг би дати осмислену відповідь. Можливо, це було просто звичайною реакцією людини в його становищі.

І раптом… рука на клавіатурі завмерла. «Назад, назад!» Якась невеличка деталь у цьому потоці інформації не дозволяла бездумно пройти далі. Генерал повернув на екран попередню сторінку, потім ще одну і все зрозумів: у списку об’єктів Середнього кільця бракувало рядка «Контрольно-пропускний пункт № 115».

«У-ух… в-вашу… нехлюї бісові!» — в раптовому нападі люті щосили гепнув кулаком по столу. Хтось із обслуги комп’ютерної мережі полінувався ввести до бази даних поки що не функціонуючий об’єкт, котрий не мав іще всіх атрибутів КПП. Але зараз там майже напевно знаходяться люди, про яких евакуатори можуть просто нічого не знати! «Ех, нехлюйство, кругом саме нехлюйство!» — скрипнув зубами Генерал і потягнувся до червоного телефону.

Однак рука зупинилася напівдорозі. «Облиш, не втручайся в чужі справи», — нечутно, але виразно промовив якийсь голос. «Як то чужі?! — відразу ж спробував обуритись Генерал. — Адже це мій полігон!» Та обурення чомусь виходило несправжнім, фальшивим, немовби внутрішнє «я» вже встигло змовитися з отим цинічним голосом, котрий невимушено продовжував: «Евакуацією займається черговий, він повинен знати про все». Збентежена частина свідомості «начальник полігону» продовжувала опиратись, намагаючись переконати супротивника. Виринула та згасла думка про недосвідченість чергового, і звичне бурчання щодо нехлюйства, і спроба наголосити на моральному боці справи: «Там же люди!», але «цинік», не вступаючи в дискусію, відбився коротким: «Нехай усе йде саме по собі».

Генерал енергійно стріпнув головою, неначе сподівався витрусити з неї самозваного претендента на керівну роль, і з подивом втупився у свою нерухому правицю, прагнучи зрозуміти, яка ж то сила перешкоджає їй взяти трубку. Десь у глибинах підсвідомості блукали туманні пояснення, якісь невиразні натяки на приховані мотиви, але, дивна річ, щонайменша спроба їх осмислення негайно блокувалась панічними запереченнями: «Що за маячня!», «Це ж просто безглуздя!». Щоб остаточно покінчити з цим, достатньо було одного-єдиного руху, і Генерал вже майже зважився на нього, коли несподівано в коридорі почувся шум.

Оббиті дерматином двері розчинилися різко, немов від удару, і до кімнати увірвався розпашілий Філ. Його супутник увійшов слідом. Обидва візитери мовчали, але якщо на кам’яному обличчі Конструктора було годі щось прочитати, то розпашіле лице Вченого виражало таке чітке запитання, що, здавалося, придивись пильніше — і на червоних щоках та лобі почнуть проступати літери.

Генерал коротко переказав донесення чергового, і в кімнаті знову повисла важка тиша. «Міг би запропонувати гостям присісти», — промайнула буркітлива думка, але вона чомусь видалась настільки недоречною в теперішній ситуації, що Генерал визнав за краще підвестися самому.

— Мені потрібна від вас максимально достовірна інформація про надійність «виробу», — сказав він і повернувся до Конструктора. Той лише на якусь мить відвів очі вбік, але й цього було цілком достатньо. «Ех, рецидиви минулого, щоб вам… — подумки лайнувся Генерал. — Уже стільки часу минуло, а все ніяк не позбудемося…» Зустрівшись із нерозуміючим поглядом приятеля, він неохоче пояснив:

— Треба визначитись із евакуацією екіпажу вертольота і супроводжуючих, хоча… — і тільки виразно похитав головою.

— Як це визначитись, Максе?! — відразу ж обурено загукав Вчений. — Невже ти можеш їх там залишити? Негайно надсилай рятувальну команду!

— Як у тебе все просто! — жорстоко відрубав Генерал. — А мені крім голих емоцій ще необхідно враховувати, що шанси потерпілих практично нульові, а летіти за ними до вашого жахливого генератора повинні молоді здорові хлопці…