Марина Дяченко - Промінь

— Лізо, що з тобою?!

— Нормально, — вона висмикнула себе з розпачу, звично, як застібають пряжку на поясі. — Що ти хотів мені…

Насупилася, дивлячись на екран. Різниця між поколіннями впадала у вічі: батьки й матері розумніші, освіченіші, гнучкіші, талановитіші за дітей. Інтелектуальні й професійні коефіцієнти батьків досягали верхніх планок, а у дітей теліпались на середньому рівні, десь нижче, десь вище.

— Наших батьків, — обережно сказала Ліза, — добирали з мільйонів за багатьма параметрами. Не треба з ними змагатися, вони були найкращі з найкращих, а ми…

— Вони повторювали нам з народження, що ми повинні бути ще кращі!

«Вони нам брехали».

— Вони надто багато від нас хотіли, — сказала вона м’яко. — Заспокойся, з нами все гаразд, ми здолали Аварію, тепер ростимо нових дітей…

— Не здолали, отож бо й воно. Роботи наших інженерів — непридатні, Промінь забракував їх усі! У кожному проекті дірки, вразливості, незрозуміло, як їх допрацьовувати… Лізо, подивись на ці тести! Порівняй! Ми деградуємо! Що буде з нашими дітьми?! Вони прилетять на Нову Землю, щоб жити в печерах і в норах, їхні діти забудуть грамоту, а онуки ходитимуть на полювання зі списом?!

На його білому обличчі горіли червоні плями: полуниця в сметані.

— Кривдно, — зізналася Ліза, знову подивившись на екран. — Не думала, що ми такі… невдахи.

— Промінь на підставі цих даних вважає, що нам треба міняти систему виховання.

Ліза насупилася: слабкий, віддалений дзвіночок. Тривога. Неясна. Незрозуміло.

– Іллюшко, відколи ми цікавимося думкою Променя про те, що стосується людських справ?

— Але… хіба ні, Лізо? Я говорив з хлопцями… для всіх це жах. Усім соромно. Не розумію, чого ми так довго недооцінювали цей фактор… Хоча ні, розумію. Ми виросли в тепличних умовах! Нам не ставили оцінок у школі, ніколи! Нас хвалили за кожну дрібничку, і ми не гналися за високими досягненнями! Згадай, як ти зламала свою дошку для серфінгу…

— Але я потім стала на неї, коли настав час, коли мені захотілося…

— От-от! А наші батьки виросли у світі, де «захотілося» — не аргумент. Вони — продукти жорстокої конкуренції, Лізо, серед мільйонів людей їх добирали не за красиві очі, а тому що вони були найкращі. І ми, якщо хочемо, щоб наші діти були гідні своєї місії, — ми повинні щось міняти в їхньому житті, та й у нашому теж.

Ліза уважніше на нього подивилася: так, він хвилювався. Але вірив, що знайшов вихід. Заради добра дітей, звісно. Для успіху експедиції.

— Ми самі створюємо свій світ. Дітям потрібна співпраця, підтримка й розуміння, вільне розкриття здібностей…

— Це Маріїні слова, — Ілля мстиво всміхнувся, і Ліза зрозуміла, що він не забув її фрази, сказаної колись у запалі. — Її голос звучить у твоїй голові!

Ліза зрозуміла: точно. Вона повторила фразу наставниці дослівно, бо давно була впевнена, що вийшла з тіні Марії.

Ілля рішуче розвивав успіх:

— Не вийде заплющити очі! Ми повинні використовувати досвід людства. Ми і є людство, іншого не існує! Розвиток — продукт конкуренції, немає конкуренції — немає розвитку! Це наша відповідальність, за місію, за дітей, за ідеали наших батьків…

— Чому ти раптом вирішив порівняти наші тести з їхніми результатами?

— Я не пам’ятаю. Яка різниця?

– Ідею щодо конкуренції подав Промінь?

– Ідея спала на думку незалежно кільком людям — усім, хто володіє інформацією. Ми повинні зібратися й обговорити. Розробити, крок за кроком, програму дорослішання для наших дітей… надіюся, ще не пізно.

— Промінь, відповідай.

— Так, Лізо.

— Тебе тривожить, що наші батьки були розумніші?

— Мене ніщо не тривожить, Лізо. Я працюю, виконую місію, як і ти. Утім, ти людина, а я тільки штучний інтелект. Вирішувати квантам, ти ж знаєш.

Ліза пройшлася по кімнаті від стіни до стіни. Формулювання питань до Променя: був такий коротенький курс у п’ятому класі. Прикладний, без теорії, інакше довелося б аналізувати принцип роботи штучного інтелекту…

— Промінь, хто подав тобі ідею, що стимулювати конкуренцію — найкращий шлях для розвитку?

— Ніхто. Це природний висновок на основі наявної інформації.

— Ні, — буркнула Ліза собі під ніс. — Той, хто подав тобі ідею — член екіпажу?

— Природний висновок на основі наявної інформації.

— Ти говорив коли-небудь з кимось, хто не є членом екіпажу?

Крихітна пауза.

— У мене немає такої технічної можливості.

— Увімкни музику.

Список треків для відтворення не змінювався в неї роками. Ту пісню, що зараз з’явилася в динаміках, порадив їй Ґреґ. Це було… коли ж це було? Скільки років минуло?