Марина Дяченко - Промінь

Еллі зціпила зуби. Подивилася на свої руки: опухлі, в синцях.

— Погодься, — промовив тоном нижче Славік, теж дивлячись на її передпліччя, — Ти вела нечесну гру. Ти приховувала від нас ключову інформацію.

— Тобто, я сама винна, що ти, здоровий бик, мене покалічив?

— Я попросив пробачення. І не покалічив, а застосував мінімальну силу…

— Молодець, — Еллі посміхнулася. — Переміг дівку. Знав, на кого нападати. Силач. Хоробрий.

— Я попросив пробачення, Еллі!

— А ти, Славік, розкажи про свою стратегію, — стиха заговорила Марго. — Нам теж цікаво.

— Усім цікаво, — Славік мигцем кинув на неї погляд. — Але, якщо уявити, що «Промінь» транслює наші розмови пацюкові… або пацюкам, які працюють проти нас, — ні, стратегія залишиться там, де народилась. У моїй чорній голові.

— А якщо я зірву твою стратегію?

Усі подивилися на Марго. Вона повільно випросталася в кріслі, дуже бліда, її коротке волосся піднялося сторч:

— Я більше не прийду сюди, і не буде ніякого впливу! Ні завтра, ніколи! Без мене Промінь не працюватиме, зрозуміли?!

Двері роз’їхалися перед нею, і з’їхалися за її спиною. Еллі, роздмухуючи ніздрі, покосилася на Славіка.

— Не сци, принесемо на руках, — ліниво повідомив Славік. — Лагідно так. М’якою силою.

— А якщо вона повіситься?

— Ніфіга, — Славік зсунув брови й тривожно задумався. — Бляха… Де ви такі беретеся… Невротики, суїцидники… Давайте всі напишемо розписки для Марго, що вона — гарантовано другий номер!

— А вона, типу, повірить.

— Еллі, — Славік забарабанив пальцями по столу, — іди й заспокой її, як жінка жінку. Утіш, умов, розкажи про своє життя…

— Я вже це проходила. У той вечір, коли ти її догнав, стягнув з неї купальник…

— То був не я!

— …Повалив на травичку біля басейну, розвернув лицем униз, запхнув під живіт руку…

— То. Був. Не я!

Він устав, перекинувши стільця, пішов до дверей, зупинився на порозі:

— Якби не ідіот-Славік… знаєте, де б я зараз був? Та вже точно не тут, не в цьому довбаному проекті… не з вами.

Клацнули стулки дверей за його спиною. В офісному залі залишилися Денис і Еллі.

Денис підняв очі: тепер він був упевнений, що зоряний шлейф навколо голографічного «Променя» справді змінився. Зірок стало більше, і загальний спектр змістився в бік червоного.

Еллі сиділа, втупившись у телефон, пальцем змахуючи віртуальні сторінки, наче бажаючи позбутися їх назавжди:

— Динаміка приросту хороша, двісті голів у третьому поколінні ми точно отримаємо.

— Ти їх рахуєш, як худобу.

— О боже, та поясни ж мені, як їх іще рахувати, як індивідуумів, особистостей, найцінніших, чудесних людей, бла-бла… Ти чого поступився йому ініціативою?! Він вийде на перший рядок рейтингу зі своєю проклятою «стратегією», і ми з тобою будемо жувати гудрон!

— Як він вийде на перший рядок? Ти що, бачиш, щоб росла осмисленість?

Еллі закліпала очима. Підняла погляд від смартфона, подивилася з недовірою.

— Йому зарахується негодящий вплив, — сказав Денис. — Він скотиться в рейтингу нижче за тебе.

— Та ти довбаний геній, — вона нервово засміялася. — Я думала, ти злякався… А ти вишукано пропустив його вперед, щоб він зганьбився… Що ти думаєш про його стратегію?

— Поки що я бачу те саме, що й ти: він нахабно вкрав у мене ідею Аварії. Але Аварія була сильним ходом: кванти боролися за життя, керували своєю долею… А те, що він робить, якась пародія: ну, «пропадуть» у «Променя» ще якісь файли. Ну, знову будуть усі гуртом відновлювати — ні інтриги, ні напруги. Їм скоро набридне, і осмисленість упаде.

— Гей-гей, а ми встигнемо його підняти? — тривожно запитала Еллі. — До Прибуття, знаєш, нам треба дев’яносто відсотків!

— Будемо розв’язувати проблеми в міру їх появи, — втомлено відгукнувся Денис. — Спочатку нехай Славіків рейтинг упаде.

Еллі встала, обійшла стіл. Усміхнулася. Глянула винувато. Поклала долоню йому на маківку — теплу, оксамитову, як котяча лапка… Легку, приємну долоню…

Він нахилив голову, струшуючи чужу руку.

— Оце тести нашої команди… Триста людей, триста анкет, за всіма параметрами — професійні, інтелектуальні, психологічні… Бачиш?

Ліза не могла зрозуміти, до чого він хилить.

— А оце… тести наших батьків у тому самому віці. Дивись.

Ілля розгорнув екран на всю кімнату; Лізі довелося зробити зусилля, щоб цифри та об’ємні графіки набули для неї сенсу. Отак колись Ґреґ розгорнув був екран… Хотів пояснити їй інженерну штуку, якої вона не змогла зрозуміти — не вистачило освіти. Вона сказала зопалу, що візьме додатковий курс і стане інженером. Ґреґ розсміявся… І пішов в енергетичний відсік, тепер там жменька пилу на залізній підлозі, жменька пилу…