Дуглас Адамс - Довге темне передвечір'я душі

За цими дверима великого білявого чоловіка не було. Натомість там була маленька білява дівчинка приблизно десяти років, яку везли на кріслі з колесами. Вона здавалася дуже блідою, хворобливою та замкнутою. Її губи нечутно шепотіли. Про що б вона собі там не шепотіла, це її турбувало й збуджувало, вона постійно вертілася в кріслі то в один бік, то в інший, ніби намагалася втекти від слів, що видавав її рот. Кейт була так сильно зворушена цим видовищем, що інстинктивно попросила санітарку, яка штовхала крісло, зупинитися.

Вона присіла, щоб лагідно подивитися дівчинці в очі, і це сподобалося санітарці, але панові Стендішу — не дуже.

Кейт не стала вимагати уваги дівчинки, вона лише запропонувала їй відкрите дружнє обличчя, щоб подивитися, якою буде реакція на нього, але дівчинка чи то не могла відреагувати, чи то не хотіла. Її рот не припиняв невтомну працю, неначе існував окремим від решти обличчя життям.

Але придивившись до неї уважніше, Кейт припустила, що дівчинка була не стільки хвора й замкнута, скільки втомлена, виснажена, що їй усе це невимовно остогидло. Їй був потрібен відпочинок, їй був потрібен спокій, але її рот не припиняв рухатися.

На мить її погляд перетнувся з поглядом Кейт, і повідомлення, яке ним отримала Кейт, було чимось на кшталт: «Мені шкода, але поки це відбувається, вам доведеться вибачити мені мою неувагу». Дівчинка глибоко вдихнула, смиренно примружила очі й продовжила своє невпинне мовчазне шепотіння.

Кейт нахилилася вперед, намагаючись розчути хоч кілька слів, але не змогла нічого розібрати. Вона кинула запитальний погляд на Стендіша.

Він відповів:

— Курси акцій.

Кейт не змогла втримати подив.

Знизавши плечима, Стендіш додав:

— На жаль, вчорашні.

Кейт здригнулася від того, що її реакцію пояснили настільки неправильно, і щоб приховати своє збентеження спішно знову подивилася на дівчинку.

— Ви хочете сказати, — сказала вона, — що вона просто сидить тут і виголошує вчорашні курси акцій?

Погляд дівчинки пройшов мимо Кейт.

— Так, — сказав Стендіш. — Щоб дізнатися про це, довелося запросити людину, яка вміє читати по губах. Ми всі, природно, дуже зраділи, але потім виявилося, що ці курси вчорашні, і це нас дещо розчарувало. Не такий вже й значущий випадок насправді. Аберантна поведінка. Цікаво було б знати, навіщо вона це робить, але…

— Стривайте-но, — сказала Кейт, намагаючись замість відвертого жаху надати голосу велику зацікавленість, — ви стверджуєте, що вона виголошує… Що?.. Завершальні ціни акцій в кінці дня чи…

— Ні. Це, звісно, цікава деталь. Вона повторює всі коливання ринкових цін упродовж усього дня. Просто з затримкою на одну добу.

— Але ж це дивовижно!

— Ну, так. Гарний фокус.

— Фокус?

— Ну, будучи науковцем, я мушу дотримуватися думки, що вона отримує цю відкриту інформацію якимись звичайними способами. У цьому випадку немає необхідності вигадувати якісь надприродні або паранормальні явища. Бритва Оккама. Не слід без потреби збільшувати кількість сутностей.

— Але чи бачив хто-небудь, щоб вона вивчала газети або телефонувала кудись?

Вона подивилася на медсестру, а та лише похитала головою.

— Ні, жодного разу ми її не спіймали на цьому, — сказав Стендіш. — Тож я й кажу: гарний фокус. Я певний, що професійний фокусник або людина з феноменальною пам'яттю змогли б пояснити, як це робиться.

— Ви питали в когось із них?

— Ні. Я з такими людьми не спілкуюсь.

— Але ви справді вважаєте, що вона може це робити навмисно? — наполягала Кейт.

— Повірте мені, якби ви розуміли людей так само добре, як їх розумію я, пані… гм… ви повірили б у що завгодно, — сказав Стендіш авторитетним голосом фахівця.

Кейт дивилася на стомлене, знесилене обличчя дівчинки й нічого не казала.

— Ви мусите розуміти, — сказав Стендіш, — що ми маємо ставитися до цього раціонально. Якби мова йшла про завтрашні ціни акцій, це була б зовсім інша річ. Це був би феномен зовсім іншого рівня, який був би вартий найретельнішого дослідження. І я певний, що нам було б нескладно знайти для такого дослідження фінансування. З цим не було б жодної проблеми.

— Зрозуміло, — сказала Кейт, і цього разу вона казала правду.

Вона підвелася й обтрусила спідницю.

— Отже, — сказала вона й відчула сором, — хто ваш найновіший пацієнт? Хто прибув сюди останнім?

Вона напружилася через грубість й непослідовність цього питання, але нагадала собі, що вона журналістка, тож це не має бути дивним.