Сергій Залевський - Версола. Книга 2. Мисливець 04M

— Досить нити — заявив Оллі — нас четверо, той дурень-панікер тепер не при справах…. чергуємо по двоє, зміна кожних дві години, страхуємо один одного… їм теж потрібно спати, і кров у них тече точно також! По даху не ходити — лежати за щитками і слухати,… до речі, у нас адже теж є нічні приціли — самий час ними скористатися, раз вже ми зібралися вибратися на повітря.

— І толку від них, вони для снайперської рушниці — на іглостріл не поставиш — висловився Чарч — я наприклад, ним ніколи не користувався.

Як виявилося, досвід роботи з нічником був у Оллі і Зака з «минулого» життя — їм і поставили завдання працювати снайперами. Трохи ще поговорили, і незабаром перша зміна полізла на дах — хоч і страшно було до запаморочення, але вони розуміли, що цієї ночі вирішиться їх доля, а сидіти внизу більше безглуздо і без потреби.

А тим часом, два наші герої якраз прокинулися — було близько половини третього ночі — якраз зібратися і доїхати до табору супостата.

— Волш, ти чого такий серйозний? — Віктора здивував стан партнера — все йде нормально, зараз все вирішимо по-швидкому і назад,… чого з тобою?

— Вік, мені думається, що ми даремно все так собі легко представляємо — нам доки просто таланило, але засновувати свої дії на простому везінні неправильно. Там адже теж не дурні — чи багато потрібно розуму зрозуміти, що ми сьогодні знову до них збираємося у гості — я упевнений, що нас чекатимуть!

— Ну і нехай чекають, хто ж проти — здивувався хлопець — ми їх бачимо, вони нас ні. Ми виходимо з машини, вони — ні, де тут проблема, Волш? Наша основна і єдина проблема це савана і її нічні жителі, ось де небезпека…. чи поясни мені, що не так, по-твоєму?

— Ось уяви собі, що вони розуміють, що ми можемо до них підійти вночі впритул — неважливо як, головне — можемо. Тобто ясно, що ніч для нас не перешкода, а значить постараються якось нас піймати, адже якщо нам знову вдасться влаштувати диверсію, то їм кінець! Транспорту немає, до селища тупати місяць, а без захисту у вигляді всюдихода вони трупи — це зрозуміло і дурневі. А ось якщо у них теж є ПНБ, або на худий випадок хоч би нічник — влаштують чергування на даху і чекатимуть, коли ти такий увесь красивий, зухвалий і самовпевнений полізеш до їх машини. Особисто я б в їх безвиході дійшов саме таких висновків, та і зробив би точно також — сидів би і чекав гостей — ти ж не підеш вночі півтора кілометри пішки, правда?

— Я що, схожий на ідіота, Волш? — підкинув брови хлопець — та я і сто метрів не піду, я бачив, які гади тут ночами повзають: їм і ментальна атака не потрібна, щоб захрумкати нас двох, ні-ні-ні, дурнів немає — я пас!

— Ось бачиш — підняв палець вверх його співрозмовник — значить ми повинні пересуватися на транспорті, а це ж шум, хоч і слабкий. А ось якщо там будуть спостерігачі, то, хоч і важко, але почують — тоді можуть бути неприємні нюанси. А якщо знайдеться якийсь розумний серед них і буде там з нічником або ПНБ, то 100 % виявлять, ще і обстріляють з нічником, ось я і такий сумний і задумливий. Я до чого веду, Вік: не варто недооцінювати супротивника і бігти до нього з пляшкою пального в кишені — потрібно подумати, партнер!

— Гм,… а як далеко видно в цей самий нічник хоч? — Віктор ніколи не користувався цим приладом — у базах пишуть різні цифри, там все обмовляється поколінням приладу.

— Ну та, так і є, тільки тут можна обмежитися другим або третім — четверте занадто дороге, коштує більше самої рушниці. Якщо друге покоління, то метрів триста, чотириста, третє до півкілометра, так що, якщо у них щось нормальне, то нас побачать здалека…. якщо помітять, звичайно. Але я б розраховував на друге максимум, з тієї ж банальної причини їх дорожнечі і даремності укупі в наших умовах — ніч тут, це ніч!

— Тобто, як я зрозумів тебе, тепер у нас шанси однакові — ми їх бачимо, і вони нас бачать теж…. теоретично,… погано. Пропоную під'їхати на дистанцію нічника і постежити годину-другу: лежати увесь час на металі не будеш, хоч і тепло — потрібно вставати час від часу, розминати м'язи, які затекли, і так далі. Давай підрулимо до них на…. е…. а до речі, наші приціли якого покоління, напарник?

— Друге, я ж тобі пояснював — кому воно тут потрібно?

— Зрозуміло — кивнув наш герой — зробимо невелику дугу, щоб не їхати по прямій, може пощастить щось розгледіти раніше них.

…- Нікого там немає — заявив Віктор після сорока хвилин роздивляння в приціл — дуже сумнівно, щоб хтось з них виліз в таку пору доби, це адже потрібно себе переламати психологічно. От як я собі це представляю: ти живеш на планеті декілька років, навколо тебе усі твердять, що вночі ні за яких обставин не можна виходити на відкритий простір, ну, за винятком простору житлових селищ усередині периметра. А тут раптом тобі в якийсь момент говорять зовсім протилежне — вилазь назовні і сиди там, інакше тобі кінець — сумнівно усе це. Швидше за все, сидять усередині і слухають — раптом ми не розрахуємо і стукнемося об їх корпус, або ще якось себе виявимо — ось тоді і зрозуміють, що можна лізти назовні, раз ми вже там. Хоча адже можна і з яким-небудь нічним мешканцем сплутати і вискочити прямо йому на обід,… чи на вечерю, без різниці.