- Я вже доповiв командировi телефоном, - сухо вiдповiв майор.
- А, то пробачте.
Всi троє рушили коридором лiворуч, спустилися гвинтовими сходами на кiлька поверхiв униз, в гондолу дирижабля. Старий та японець попростували до рубки управлiння, а майор звернув у апаратну. Це було велике примiщення, стiни якого майже суцiльно вкривали хитромудрi перемикачi, мерехтливi iндикаторнi лампочки, численнi шкали приладiв. Перед великим телевiзiйним екраном в крiслах сидiли двоє в формi радянських вiйськових льотчикiв полковник i лейтенант. Полковник, зачувши кроки, обернувся, запитливо глянув на майора. Той простягнув йому знайдений нiж, став за його спиною, поглядаючи на екран.
У кадрi, безперервно змiнюючись, проходили зображення рiзних закуткiв дирижабля. Лейтенант клацав перемикачем, пiдкручував ручки - i разом з тим керованi на вiдстанi телевiзiйнi передавачi обмацували кожен закапелок. Але на екранi не було видно жодної живої iстоти - тiльки машини, коридори, ажурнi конструкцiї.
Та ось на одному з кадрiв щось ворухнулось. Лейтенант сфокусував зображення точнiше, посилив збiльшення.
- Вiн! - сухо сказав майор.
Ще не можна було розрiзнити, хто це та що вiн робить. Невiдомий вовтузився перед замкненими дверцятами, орудуючи якимсь iнструментом.
Полковник натиснув на кнопку, притяг до себе висувний мiкрофон, сказав неголосно:
- Команда, увага!.. На кораблi - стороннiй!.. П'ятий вiдсiк, шостий горизонт!..
Здавалось, невiдомий почув цi слова. Вiн закляк на мiсцi, потiм рвучко метнувся вбiк, зник з поля зору.
?
А Коля Рибаков справдi почув: мабуть, десь недалеко був один з динамiкiв бортової системи зв'язку. Хлопець не пiдозрював, що буквально всi примiщення в дирижаблi обладнано автоматичними телепередавачами.
Куди поткнутися? Де заховатись? Шлях на нижчi поверхи вiдрiзано: звiдти вже лунає гупання численних нiг. Отже, тiльки вгору й вгору.
Скiльки тривала оця шалена гонитва, якими тунелями, переходами, сходами бiг Коля Рибаков - вiй не запам'ятав. Все тiснiше замикалося навколо нього кiльце переслiдувачiв, все менше лишалося в хлопця сили.
В одному з темних закапелкiв вiн зупинився на хвильку, висмикнув з-за пазухи карту, зiжмакав її, запхнув у щiлину мiж гвинтовими сходами й побiг ними. Зупинився, знеможений: тiкати далi не було куди - над головою тiльки люк з великими закрутками. Коля смикнув за одну, потiм за другу. Кришка люка повiльно пiднялась, у отвiр ринуло холодне повiтря, засвистiв у вухах вiтер.
Хлопець насилу видерся стрiмковисною драбинкою на зовнiшню поверхню дирижабля, сумно озирнувся довкола.
Ось-ось настане свiтанок. Уже засяяли перлисто-рожевим свiтлом високi хмарки, але тут ще панує темрява. Тiльки ледь-ледь виблискує велетенська оболонка дирижабля.
Свистить зустрiчний вiтер, - ба, не вiтер, а справжнiй ураган. Вiн намагається змести пiдлiтка, турнути туди, в темряву, в небуття. А хлопцевi навiть уже й не страшно. Тримаючись за поручнi, що протяглися вздовж "спини" дирижабля, вiн просувається вперед, похнюплений. Поспiшати нема куди.
Та ось вiн насторожився, напружився: замовк глухий гуркiт двигунiв дирижабля, поступово слабкiшав вiтер.
- Колю! Почекай, Колю! - пролунало ззаду.
Хлопець озирнувся. З люка, тьмяно освiтлений знизу, вилiзав знайомий йому льотчик-майор.
- Колю, негайно йди сюди! Тобi нiхто не заподiє нiчого поганого.
- Не пiдходь! - злiсно вигукнув пiдлiток. - Живцем не вiзьмеш! Стрибну вниз!
- Колю, але ж ти нiчого не зрозумiв! Справа в тому, що...
- Все зрозумiв, клятий фашист! Не пiдходь!
...I не помiчає Коля, що ззаду нього повiльно пiднялася кришка люка, звiдти виповз бородатий здоровань... пiдкрався тихесенько... i схопив його за руки.
Де й узялися в хлопця сили! Вiн гамселив нападника колiньми i головою, борсався, викручувався. I хоч який дужий оцей бородатий, був такий момент, коли обидва замалим не покотилися вниз по похилiй площинi.
Коля ще раз рвонувся, ударився потилицею об поручень. Попливли перед очима червонi кола. А потiм запали темрява й тиша.
?
На канапi в каютi дирижабля лежить зв'язаний Коля Рибаков. Поламаний стiлець на пiдлозi, зсунутий стiл, розкиданi речi свiдчать, що пiдлiток продовжував боротьбу i тут.
На стiльцi проти Колi, спершись руками на колiна, сидить бородатий, йому рокiв тридцять, - i промовляє гучним басом:
- Востаннє запитую: вiддаси карту?
- Iди геть, фашист! - цiдить крiзь зуби Коля.
- Одумайся, хлопче!
- Iди геть!
Бородань усмiхнувся, вийшов з каюти. Бiля порога стрiвся з старим у цивiльному.
Читать дальше