Василий Бережной - Молодший брат сонця (на украинском языке)

- Поглянь у дзеркало, - говорила дружина, - чи впiзнаєш себе? I навiщо тi мiльйони, коли не буде здоров'я?

Девiд пообiцяв давати собi вiдпочинок. Вечорами, якщо заходив Натанiел - друг i помiчник Девiда, вони влаштовували невеличкий концерт. Девiд, хоч i не вiртуозно, але, як для аматора, досить добре грав на скрипцi, Террi акомпанувала на роялi.

Часто прогулювались, слухаючи шум хвиль i милуючись зоряним небом. Особливе захоплення Девiда викликав Юпiтер.

- Поглянь, Террi, яка велич! А якби ти побачила цього гiганта в телескоп, iз супутниками... Сонячна система в мiнiатюрi!

- Ну, супроти Сонця Юпiтер малий, - зауважила Террi.

- Але вiн складається з тiєї самої речовини - водню й гелiю. Це, можна сказати, без пiвхвилини зiрка. Йому б ще трохи маси - i запрацювало б термоядерне горно...

Вони вiддавали данину i сонцю. Кожної недiлi, взявши з собою снiданок, iшли до найдальшого пляжу, що золотою габою обрамляв невеличку затоку. I то вже був їхнiй день, там вони могли i поговорити, i послухати легiт хвиль.

Дивлячись у далину, де в сизому маревi океан з'єднувався з небом, Девiд задумливо говорив:

- Зрозумiй, менi хочеться зробити щось велике...

Террi хитала головою, розсипаючи золотисте волосся на засмаглi плечi:

- I ти вважаєш, що бомба...

- Та нi, зовсiм нi! Справа не в бомбi, тут iдеться про концентрацiю енергiї в руках людини...

Тодi вона знiмала свої темнi окуляри i дивилась на нього примруженими, такими чистими, дитячими очима:

- Але ж i ти сам, i твоя концентрована енергiя - в лапах горил!

- Ще донедавна люди одержували енергiю з єдиного джерела - Сонця. Тепер навчилися розщеплювати атом. Але хiба цього достатньо? - мiркував Девiд. - Я хочу викопати новий колодязь, допомогти...

- Горилам? - знову перебила Террi.

Губи їй пошерхли пiд морським вiтерцем, i вона раз у раз проводила по них язиком.

- Зрозумiй, що це - наука, дослiдження. А нiхто не взявся фiнансувати нi Асоцiацiя науки, нi Фонд розвитку, не кажучи вже про уряд. А цi, як ти кажеш, горили, фiнансують. Це якраз те, що менi треба.

- I тобi зовсiм байдуже, в чиїх... лапах...

- Ти дивишся на все крiзь темнi окуляри, Террi. Окрiм самого мене, нiхто не зможе пустити в дiю цi пристрої. Ну, а я... не буду ж я кидати їх на мiста!

- Ой Девiд, менi страшно... Ти граєшся з вогнем... А що, як отой тонкогубий iнженер пiдбере ключика? Вiн же не вiдходить вiд тебе й на крок. Остерiгайся цього типа! Бо якщо вiн зумiє прочитати твої формули... Тодi ти їм будеш просто непотрiбний, i вони...

- Я знаю, Террi, це дуже гостра шахова партiя, та не бiйся, я її виграю!

Скинула окуляри i поглянула в далечiнь, океан здiймався синьою стiною, очi вбирали прозору просторiнь, i тривога поволi вляглася, притихла. Може, й справдi вона згущує фарби?

- Гарна наша планета i маленька, мов лялечка.

- А звiдки ти знаєш, що маленька? - Девiд радiсно посмiхався, дивлячись на її принадне обличчя.

- Ну, як звiдки... Розмiри Землi вiдомi - радiус трохи бiльший за шiсть тисяч кiлометрiв...

- Так, параметри вiдомi, але все ж таки ми не спроможнi уявити нашу планету. Ну, от спробуй зараз, уяви Землю.

Террi заплющила очi, зосередилась.

- Ну, уявляю кулю...

- Глобус?

- Так, спочатку глобус, а зараз бiльшу, ще бiльшу...

- Не силкуйся: марна справа. Наша уява витворює тiльки модель, розумiєш, модель. I, звичайно, зменшену.

- А чому ти так вважаєш?

- Помiркуй сама: мозковi клiтини мiкроскопiчнi, отож i образи зовнiшнього свiту, якi в них вiдбиваються, мусять зменшитись, стиснутись... Отак i вмiщується велике в маленькому - дiалектика! I мої невеликi пристрої тримають у собi гiгантську енергiю...

Террi надiла окуляри i лягла горiлиць. Пiд сонячною зливою рожевий її купальник палахкотiв, огортав полум'ям засмагле тiло.

- Ти казав, що Сонце - недостатнє джерело енергiї. Хiба це так? Просто люди ще не навчилися вловлювати бiльше променистої енергiї, i вона розсiюється в космосi...

- В цьому ти маєш рацiю, Террi. Але треба дивитися далi, глибше. Сонце ж не вiчне?

- Що ти маєш на увазi?

- Чорнi дiрки космосу.

- Ти вважаєш, що й наше Сонце, витративши енергiю, почне колапсувати i стане чорною дiркою?

- Можливо, що саме так i вiдбувається еволюцiя зiрок. Людство мусить навчитися... засвiчувати погаслi зорi.

- Ти натякаєш, що оцi випробування твоїх... пристроїв...

- Я роблю першi кроки, Террi, тiльки першi кроки. Справжнє випробування ще попереду.

- О боже! - Вона сiла, зiрвала з себе окуляри. - Та чи ти забув про Вiру? Мало однiєї жертви?

- Нi, я про неї не забув, а от вона про нас...

- О, вона нiколи не забуде, якщо навiть вилiкує очi.