Володимир Михановський - Пастка

Оранжева пляма рушила в далекий шлях до чорної вертикальної нитки. Вона повзла так повільно, що хотілося підштовхнути її.

Минуло півгодини, і прискорення почало слабнути. Кожен в рубці відчував невимовне полегшення. Але це не порадувало людей: адже це означало, що «Рената» міцно прикована до чогось невідомого, і це невідоме чіпко утримує її в своїх смертоносних обіймах…

Оранжева пляма, не пройшовши і півдороги, уповільнила свій рух, завмерла, ніби в нерішучості, на одному місці, затим поволі, але невідворотно поповзла назад, геть від чорної вертикальної ниточки…

Минуло вже чотири доби з тої хвилини, як оранжева крапка, що її вперше помітив пілот Карранса, почала свій фатальний шлях. Хоч іонні двигуни працювали на повну потужність, швидкість зорельота катастрофічно гасла.

Велика рада корабля засідала недовго.

– При максимальному режимі палива нам вистачить ненадовго, – заявив Карранса, важко підвівшись з місця. Повіки його почервоніли від недосипання, під очима набрякли «мішки». Він був першим пілотом корабля, і йому діставалось більше, ніж іншим.

– Конкретніше, – попросив капітан.

– Ось дані, одержані від головного електронного мозку,– Карранса простягнув капітану кілька вузьких білих смужок, поцяцькованих цифрами. Петро Брагін низько схилився над ними. Потім передав іншим.

– Та-ак, – протяг капітан, – при максимальному режимі ми спалимо все за кілька місяців.

Всі промовчали.

– Тому я вважаю, – повільно, з паузами говорив капітан, і слова його важко падали в напруженій тиші,– що двигуни «Ренати» слід вимкнути…

– Повністю? – вихопилось у Стафо.

– Так, повністю. І лягти в дрейф до вияснення причин… – капітан повагався,– причин гальмування. А спалювати зараз іонне паливо, як ми переконались, недоцільно.

– Дозвольте? – попросив Іван Скала.

– Будь ласка, – кивнув капітан.

– Повністю вимкнути двигуни ми не можемо.

– Чому?

– Тому що з цієї таблиці, – гравіст подав капітану одну із вузьких смужок, – видно – ми попали в середовище, яке зовсім не пасивно гальмує рух. На «Ренату» діють невідомі активні сили, що тягнуть її назад. А це означає, що коли ми вимкнемо всі дюзи, «Рената» почне падати назад з прискоренням… – Скала помовчав, дивлячись в таблиці, – так, з прискоренням порядку двадцяти чотирьох «ж». Таке прискорення людський організм не в змозі витримати.

– Тоді ми можемо залишити ввімкнутими бокові дюзи гальмування, – запропонував Карранса.

– Це вирішує питання лише частково, – мовив капітан. – Бокові дюзи в даному випадку надто малопотужні. Доведеться всім нам зайняти на час зворотного руху анабіотичні ванни. Ось що, – обернувся він до невисокого кремезного чоловіка з посивілими скронями і вольовим підборіддям, – вам, Іскро Гор, треба якнайшвидше розрахувати для кожного члена екіпажу криву охолодження біорозчину, його концентрацію і все інше.

Іскра Гор, керівник групи кібернетиків, коротко кивнув.

– Скільки часу вам потрібно для розрахунків?

– Дві години.

– Гаразд. У Ліно Вара візьміть рентгенівські і структурні схеми кожного члена екіпажу для вихідних даних. Дійте.

Іскра Гор по-молодечому підхопився і швидко вийшов з капітанської рубки.

Капітан провів рукою по обличчю.

– Перший пілот!

– Слухаю! – Карранса хотів звестись і відповісти, як звичайно, швидко і чітко, але цьому заважила дивна слабість, що розлилася по всьому тілу. Незборима дрімота стулювала повіки. Язик пересох і розпух.

– Ви із своєю групою перевірите бокові дюзи і підготуєте головні іонні двигуни до вимкнення.

– Єсть.

Намагаючись не похитуватися – це було нелегко, – Карранса попростував до дверей.

Перед очима попливли нескінченні стіни коридору.

«Невже захворів? – він одігнав від себе тривожну думку. – Певно, перевтомився».

В біозалі – у низькій, але досить просторій кімнаті овальної форми – тривали останні гарячкові приготування. Вздовж стін тягнулись двері – двадцять сім дверей, за кількістю членів екіпажу. Кожні двері вели в біованну – маленьку кімнатку з дуже складним обладнанням, що дозволяло утримувати людський організм на протязі тривалого часу на грані небуття. Іскра Гор прискіпливо перевіряв апаратуру кожної біованни, уважно слідкував, як закладають розрахункові дані в електронні запам’ятовуючі пристрої.

Всі шестеро кібернетиків – група Гора – буквально збилися з ніг, налагоджуючи апаратуру. Людям активно допомагали роботи. Там, де вимагались безсторонність, точність і терпіння, вони були незамінні.