Айзек Азимов - Фундація

— Правильно, я це розумію. Але чи розумієте це ви? — У його голосі з’явилися сумні нотки. — Ваші люди завжди поводилися настільки нерозумно. Я за будь-яку торгівлю, яку зможе підтримати наша економіка, але не на ваших умовах. — Він підвищив голос. — Я всього лише слуга громадської думки. Мої люди не приймуть торгівлі, яка несе з собою обов’язкову для всіх релігію.

Меллоу зупинився.

— Обов’язкова релігія?

— На практиці так завжди й виходить. Звичайно, ви пам’ятаєте випадок на Аскоуні двадцять років тому. Спочатку вони придбали деякі ваші товари, а потім ваші люди попросили про повну свободу для місіонерів, щоб можна було належним чином керувати цими товарами; і були створені ці Храми Здоров’я. Потім були створені духовні училища; усі релігійні служителі отримали автономні права, і що сталося в результаті? Тепер Аскоун є невід’ємною частиною системи Фундації і Великий Магістр навіть натільну білизну не може назвати власною. О ні, ні! Гідність незалежного народу ніколи такого не потерпить.

— Я вам нічого такого не пропоную, — перервав його Меллоу.

— Ні?

— Ні. Я Головний Торгівець. Моя релігія — це гроші. Уся ця містика й місіонерські фокуси мене дратують, і я радий, що ви відмовляєтеся їх дозволяти. Цим ви мені ще більш симпатичні.

Комдор пронизливо засміявся.

— Добре сказано! Фундації слід було з самого початку присилати сюди людину вашого ґатунку.

Він по-дружньому поклав руку на широке плече торгівця.

— Але ж, добродію, ви розповіли мені тільки половину правди. Ви розповіли мені, яка здобич вам не потрібна. А тепер розкажіть, чого ж ви хочете.

— Єдине, чого я хочу, комдоре, це завалити вас незліченним багатством.

— Та невже? — загугнявив він. — Але що мені дасть багатство? Справжнє багатство — це любов мого народу. У мене вона є.

— Ви можете мати і те, і інше, адже можна однією рукою збирати багатство, а іншою — любов.

— Це, мій юний друже, було б цікавим явищем, якби це було можливо. І як би ви за це взялися?

— О, є різні способи. Найскладніше — вибрати серед них. Спробуймо розібратися. Ну, наприклад, предмети розкоші. Такий товар у мене є, зараз…

Меллоу акуратно витягнув із внутрішньої кишені плаский ланцюжок з полірованого металу.

— Оце, наприклад.

— Що це?

— Це потрібно продемонструвати. Ви можете знайти жінку? Будь-яка молода леді підійде. І дзеркало в повний зріст.

— Гм-м-м. Ну тоді зайдімо всередину.

Комдор називав своє житло будинком. Але в народі його, без сумніву, назвали б палацом. Для Меллоу воно мало незвичний вигляд і нагадувало фортецю. Будинок стояв на узвишші, звідки відкривався вид на столицю. Його стіни були товстими та посиленими. Усі підходи до нього охоронялися, а сама архітектура будівлі була призначена для оборони. «Саме таке житло, — з сарказмом подумав Меллоу, — повинен мати Аспер Улюбленець».

Перед ними стояла молода дівчина. Вона низько схилилася перед комдором, який сказав:

— Це одна зі служниць комдори. Вона підійде?

Комдор уважно спостерігав, як Меллоу застібнув ланцюжок на талії дівчини, і зробив крок назад.

Комдор прогугнявив:

— Ну, і це все?

— Ви б не могли опустити завісу, комдоре? Юна леді, біля застібки є невеличкий важілець. Пересуньте його вгору, будь ласка. Не бійтеся, це вам не зашкодить.

Дівчина зробила це, і коли глянула на свої руки, у неї перехопило подих:

— Ох!

Від її талії вгору піднімався потік світла, що переливалося різними кольорами й утворювало в неї над головою віночок з рідкого вогню. Здавалося, ніби хтось зірвав з неба північне сяйво й зробив з нього накидку.

Дівчина підійшла до дзеркала й заворожено дивилася на себе.

— Ось, візьміть ще це. — Меллоу дав їй намисто з сірої гальки. — Надіньте його на шию.

Дівчина так і зробила, і кожен камінець, потрапивши в люмінесцентне поле, перетворився на окремий вогник, що пульсував, виблискуючи кармазином і золотом.

— Що ви про це думаєте? — спитав її Меллоу. Дівчина нічого не відповіла, але в її очах читалося виразне захоплення. Комдор махнув рукою, і вона неохоче натиснула важілець. Уся краса зникла. Вона залишила їх, забравши з собою спогади.

— Це вам, комдоре, — сказав Меллоу, — для комдори. Уважайте це маленьким подарунком від Фундації.

— Гм-м-м. — Комдор покрутив у руках пояс і намисто, ніби зважуючи їх. — Як воно працює?

Меллоу знизав плечима:

— Це вже питання до наших технічних фахівців. Але цей пристрій працюватиме для вас без допомоги (зауважте!) якихось священиків.